Висновки. З того, що прерогативу суб'єкта соціального управління становить вироблення, прийняття рішень, забезпечення умов

З того, що прерогативу суб'єкта соціального управління становить вироблення, прийняття рішень, забезпечення умов, засобів, пошук шляхів і організація їх здійснення, тоді як особливості функції об’єкта такого управління зумовлюються передусім виконавським характером їх діяльності, випливає висновок про функціональну різновекторність суб'єкта і об'єкта управлінської діяльності, зумовлюючу їхню типологічну своєрідність. А отже, і про їхню рівноцінність, рівновелику суспільну запитаність і значущість. Очевидно, є неприпустимим досить поширений висновок про нерівноцінність вищезгаданих функцій, – як творчої, ініціативної (у суб’єкта соціального управління) та пасивної й нетворчої (у об’єкта управління). Адже успішне виконання управлінських рішень вимагає зусиль, принаймні не менш значних, творчих та ініціативних, ніж при виробленні та прийнятті означених рішень.

Ефективність соціального управління забезпечується, зокрема, дотриманням вимог основних принципів діалектики. Так, принцип конкретного підходу уможливлює врахування специфіки умов управлінської діяльності; принцип діалектичного заперечення дає можливість з’ясувати спрямованість і характер розвитку об’єктів соціального управління, визначити взаємозв’язок між попередніми і наступними стадіями їхнього розвитку, орієнтуючи на урахування гнучкості і рухливості суспільних явищ та їхніх відображень у поняттях.

Характеризуючись сукупністю певних якостей різної природи, об’єкт і суб’єкт соціального управління мають водночас кількісний вимір. Осягнути своєрідність взаємозумовленості якісних і кількісних параметрів означених об’єкта і суб’єкта можливо за допомогою закону взаємопереходу кількісних і якісних змін. Стосовно соціального управління зміст можна розглядати як сукупність якостей керованого об’єкта, а форму – як структуру методів і регламентів управління. У соціальному управлінні одиничним виступають конкретні управлінські процедури, методи і прийоми, а загальним – соціальні принципи, ідеали і державні програми.

Теоретичні моделі, створені у системі сучасного соціально-гуманітарного пізнання, доповнюючи одна одну, становлять у своїй сукупності суперечливий і різноманітний (стохастичний) контекст окремих погрупувань соціального знання і водночас віддзеркалюють ступінь усвідомленості суспільством (суб’єктами управління) інваріантних характеристик і перспектив зміни власного буття, внаслідок чого теоретичне моделювання постає усвідомленням назрілих соціальних проблем, формою передбачення можливих варіацій, їх розгортання за допомогою, у принципі, адекватних категоріально-понятійних і операціональних пізнавальних засобів.

Функцію відображення соціальної реальності в конкретних символах, схемах виконує проект, який є праобразом того, що неодмінно матиме місце, якщо для цього будуть створені належні умови. Матеріалізованим проектом є модель. Проектування орієнтується на науково-теоретичний прогноз феноменів природного та соціального походження, враховує відношення і зв’язки, які вже об’єктивно існують між явищами суспільного життя. Воно вважається оптимальним, якщо враховує паростки інноваційних відносин, які пробивають собі дорогу у суспільному бутті і вимагають змін або доповнень до наявних сталостей. Це особливо важливо при випробуванні проектів, які розробляються з метою удосконалення управлінських відносин і прогнозування соціальних подій.

Список використаних джерел

1. Волков Ю.Г., Добреньков В.И., Нечепуренко В.Н., Попов А.В. Социология: Учебник / Под ред. проф. Ю.Г. Волкова. - Изд. 2-е, испр. и доп. - М.: Гардарики, 2000. -512 с.

2. Щедрова Г.П. Взаємодія сучасних інститутів громадянського суспільства та політичної системи в Україні. - В кн.: Політична система сучасної України: становлення, тенденції розвитку / Рекол.: Ф.М. Рудич (голова) та ін. - К.: Парламентське вид-во, 1998. -352 с.

3. Завєтний С.О. Соціальне управління і особистісне самоврядування: проблеми взаємодії (філософсько-методологічний аналіз) — Х:., 2005. — 31 с.

4. Сорокин П. Человек, цивилизация, общество.— М.:, 1992.

5. Погорілий О.І. Соціологічна думка XX століття. — К.: Либідь, 1996.

6. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. — К.: Наукова думка, 1995.

7. Косолапов В. В. Методология социального прогнозирования. — М.: Высш. шк., 1990.

8. Крымский С. В., Пилипенко В. Е., Салюк Ю. В. Верификация социальных прогнозов: Методол. аспект. — К.: Наук, думка, 1999.