Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Норми наголошуванняНаголос – це виділення одного зі складів слова за допомогою посилення голосу. Наголошуваність – це властивість усього складу, а не тільки голосного звука, тому в наголошеному складі і голосні, і приголосні вимовляться чітко й виразно. Наголос притаманний кожному повнозначному слову; службові слова, як правило, не наголошуються. Наголос в українській мові вільний, тобто не закріплений в слові за якимось складом, як, наприклад, в польській мові на передостанньому складі. Деякі складні слова, крім основного, можуть мати ще й побічний (додатковий) наголос: зо́лотоволо́ска, висо́кокваліфіко́ваний. В українській мові наголос рухомий, оскільки при змінюванні слова може переходити з одного складу на інший: ха́та – хати́, земля́ – зе́млю, книжка – книжки́. Наголос може виконувати словорозрізнювальну функцію, коли звукова оболонка цих слів тотожна: по́тяг – потя́г, о́бід – обі́д. Правильність наголошування є однією з ознак культури мовлення. При виробленні норм наголошування укранїська мова має далеко більше труднощів, ніж у формуванні лексики. Пояснюється це строкатістю наголошування в різних говорах нашої мови, а також впливом сусідніх мов, насамперед російської та польської. Ще один чинник, що не сприяє закріпленню нормативного наголошування серед широкого загалу мовців – надуживання в творах багатьох авторів, особливо сучасних, поетичними вільностями. Нерідко це просто мовна безграмотність, неохайність. У всіх цивілізованих народів акцентуаційним зразком є мова акторів національних театрів та кіно, мова радіо- та теледикторів. А в Україні часто українські артисти говорять українською мовою тільки на сцені. Коли, приміром, в українській мові є подвійний наголос, вибирають спільний з російською мовою: завжди́, догові́р, алфаві́т (замість за́вжди, до́говір, алфа́віт). Займенник той, цей в Р.в. однини мають наголос на закінченні: того́, цього́. Але: до то́го, після цьо́го. Треба пам’ятати, що наголос падає на той склад, на який падає в слові, від якого це слово утворене: імпе́рія – імпе́рський, ри́нок – ри́нковий. Найчастіше порушують наголос у словах: нови́й, близьки́й. тонки́й, ви́падок, сере́дина, нена́висть, текстови́й, фахови́й, ви́балок, ви́няток, ви́сновок. О́зеро – озе́ра, але два о́зера. Де́рево – дере́ва, але два де́рева. Жі́нка – жінки́, але три жі́нки. Правильно: візьму́, кажу́, роблю́, ідемо́, йдете́, пі́де, при́йду. Стосовно акцентуаційних норм, то тут дуже відчутний вплив діалектів та інших мов. В українській мові є слова з подвійним наголосом: завжди, помилка, алфавіт, весняний, усмішка, байдуже. В офіційно-діловому стилі слів із подвійним наголосом нема: новий, близький, середина, чотирнадцять, фаховий, випадок, ненависть. Візьму́, кажу́, роблю́, було́, взяла́, прийду́, 2 шля́хи, 3 бра́ти. Іменники на –ання наголошуються так, як дієслова, від яких вони утворюються: чита́ння, писа́ння. Але в двоскладових словах наголос падає на останній склад: знання́, звання́. В іншомовних словах на –метр наголос падає на останній склад у назвах мір: сантиме́тр, дециме́тр, кіломе́тр. Але на передостанній склад у назвах вимірювальних приладів: баро́метр, спідо́метр. Іншомовні власні назви наголошуються так, як у своїй мові: французькі – на останньому складі: Бальза́к, Стенда́ль; англійські – на першому складі: Га́млет, Нью́тон, Ді́ккенс; польські – на передостанньому складі: Міцке́вич, Сенке́вич. У запозичених словах наголос є постійним для однієї моделі: демокра́́тія, бюрокра́тія, аристокра́тія; діало́г, катало́г, моноло́г; данти́ст, ради́ст, спеціалі́ст. У числівниках від 11 до 19 наголос падає на на. Абстрактні іменники на –ина мають наголос на закінченні: старовина́, глибина́, новина́. Географічні назви на –ина наголошуються на корені твірного слова: Ки́ївщина, Оде́щина, Терно́пільщина.
|