![]() Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
![]() Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
![]() |
Єдність думки і рухуВраження., що психомоторика = думка +■ рух, помилкове. Бо все починається з рухів. Тому що живий рух - головний регулятор нашої енергетики. Позбавити людину рухової активності - значить провокувати виникнення у неї феномена "сплутаної енергії"; простіше кажучи, приректи її на загибель. Будова мислячого тіла людини -унікальна. Психомоторика не має в собі бар'єрів, що відокремлюють людину від світу речей, а навпаки - її універсальність дає змогу зрозуміти мислення як: 1) функцію зовнішньої, предметної дії; 2) спосіб дії мислячого тіла; 3) бездіяльне живе тіло вже не є мислячим, тоді воно просто звичайне "тіло". Отже, психомоторні процеси об'єднують в єдину і неподільну цілісність три компоненти: 1) мисляче тіло, 2) предмет, 3) психомоторні процеси, що забезпечують можливість обміну енергією і інформацією між мислячим тілом і предметом. Людина, виконуючи дії над предметом, одухотворяє його, наділяє його своїми властивостями - втілює в нього стан власної душі - олюд- нюс предмет. Але предмет виявляє і зворотну дію на людину. Предмет стає активним і збуджує в людині дивне явище: сприяє відкриттю в собі здатності до дій, пізнанню себе самої. У кожному предметі міститься майже нескінченна кількість якостей. Цс - істина. Людина, діючи з предметом, відкриває його властивості. А відкриваючи для себе ці властивості, перетворює свої задатки на дійові стани - здатності - на умови кращих наступних дій. У процесі дії людина створює здатності не тільки знати властивості предметного світу, а й - і це найголовніше - використовувати їх силу в перетворенні того самого предмета чи речовини в нові форми, щоб задовольняти суто людські потреби. Дією вона втілює свої здатності в предмети, щоб вони набули цінності, виробляє блага. Це два - прямий і зворотний - процеси психомоторики. Думка із живих рухів: а) виростає, б) розвивається, в) у процесі руху думка матеріалізується в предметах, процесах, явищах, г) набуває в цьому самому процесі досконалості і, нарешті, д) стас міркою в створенні предметів і явищ - мірою людини. Головна ж властивість живого руху полягає в тому, що в процесі його виконання людина не просто рухається, виконує дії, вона: 1) оволодіває простором дії; 2) підкоряє собі час; 3) свідомо долає зовнішні і внутрішні сили, що чинять опір. Фізичне тіло рухається відповідно до законів механіки. Живим рухом людина розв'язує задачі або проблеми. Розв'язанням задачі живий рух істотно відрізняється, з одного боку, від суто механічного руху, а з другого - від простої реакції (дія - завжди акція, спрямована на майбутній продукт або подразник). Судіть самі. Аби побудувати правильні рухи, треба: 1) підкорити своїй волі найскладнішу біомеханіку власного тіла; 2) зробити своє тіло слухняним; 3) відповідними рухами вести своє тіло до мети.
Отже, чим більше спритних психомоторних дій може виконувати людина, тим досконалішим є її мислення, тим більше відповідних предметів, явищ, думок, почуттів і образів міститься в душі людини. Але ж іще півтори сотні років тому І. М. Сєченов довів: психомоторика є неподільний зв'язок рухів душевних і тілесних (прямих і зворотних). Йому б зробити ще один крок уперед і сказати: психомоторика- це орган людини, і величезна кількість проблем з'ясувалась би, багато що стало б на свої місця. У чому відмінність психомоторики - органа людини - від інших органів тіла? Універсальність психомоторики Психомоторика працює поза тілом. З природою і ноосферою. У неї три основні функції: 1) інструмента для "зовнішніх робіт", завдяки якому а.) людина- 2) інструмента для створення інформації (сировину для інформа 3) інструмента для гармонізації самої себе (людина наближаєть Психомоторика - орган людини, його механізм дій і мистецтво їх регуляції. Психомоторика здійснює психічну регуляцію живих рухів, дій і вчинків, вона -дзеркало мислення, почуттів і уяви. Отже, якщо психомоторика дисгармонійна, недосконала або розхитана, якість роботи механізму творчості низька, то людина стає в діяльності аварійною. Психомоторика працює, коли виникає взаємодія в системі "мисляче тіло - предмет". Мисляче тіло людини здатне до нескінченної кількості дій, що ніяк не можна передбачати заздалегідь, і в тому числі — тілесно запрограмованих інстинктів. Що це означає? Психомоторика- робочий орган, єдність рухів з образом, думкою, почуттями - еталонами, мірками, відповідно до яких регулюються рухи. Точність мислення, глибина почуттів і дійсність уяви - точність рухів. На відміну від технічних вимірювальних еталонів людина створює сенсорні, перцептивні, мнемічні - почуттєві еталони, а метрика технічних і живих еталонів однакова. Досить людині надати своєму чуттєвому змісту міру і число, і тоді вона, вимірюючи рухи, може набагато підвищити їх точність. Основними проявами психомоторики є такі класи рухів і дій: - рухи, які забезпечують підтримку й зміни положення тіла лю - стани і пози нашого тіла - це граціозність фігури, постава, - локомоції- рухи, пов'язані з переміщенням людиною власно - виразні рухи обличчя, всього тіла (міміка і пантоміміка) - без - робочі рухи і дії, які є засобами трудової діяльності і становлять Ось чому психомоторика людини універсальна - всеосяжна і різнобічна. З її допомогою людина спроможна розв'язувати різноманітні
Щоб краще зрозуміти універсальність живого руху, порівняємо функціонування психомоторики і машини - неживого тіла. Механізми психомоторики щоразу будуються під час рухової дії. Механізми машини незмінні і запрограмовані на певні, раз і назавжди визначені траєкторії руху деталей. Живий рух здатний на стільки форм траєкторій у просторі, скільки ісігус в природі форм предметів, з якими людина має можливість взаємодіяти. Форма руху машини заздалегідь визначена конструкцією її будови, структурно і функціонально, вона діє за схемою своєї будови І тільки так, а не по-іншому. Живий рух, навпаки, визначається формою того предмета, з яким взаємодіє людина. Завдяки універсальності функцій мисляче тіло активно будує траєкторію свого руху відповідно до форми оточуючих його тіл із складними конфігураціями і просторовими координатами. Якщо психомоторика стикається з перешкодою, яку не може подолати, то людина зупиняється для роздуму, тобто перебудови схеми дії. У ситуації зіткнення фізичне тіло руйнує себе або перешкоду. Можливість узгоджувати форму руху мислячого тіла, тобто рухової дії, з формою іншого предмета свідчить про те, що структурно-анатоміч-на будова психомоторики не запрограмована до якогось одного або кількох способів дій, і саме тому людина здатна до будь-якої за складністю рухової дії. Ідея про універсальність структурно-анатомічних функцій людського тіла була висловлена ще Арістотелем. Його висновок; рука людини -інструмент для багатьох інструментів. А Б. Спіноза довів, що спосіб дії мислячого тіла визначається не ним самим, самовільно, а воно активно будує свій рух, дію відповідно до форми (образу, ідеї, схеми) будь-якого іншого предмета. Г. Гегель називає людську руку "одухотвореним ковалем людського щастя". Рука є те, що людина робить, адже в ній як у діяльному органі свого самоздійснення людина існує як "одухотворене начало", що формує її долю. Діючи, людина здатна: а) спостерігати за своєю дією, б) контролювати її зсередини себе, в) обертати її продукт у власну сутність - систему здібностей. Під час дії людина нібито веде діалог сама з собою, будує і перебудовує реальний плин рухів згідно зі своїм бажаним. Мислячи - ми діємо, діючи - мислимо. Психомоторика - майже єдиний засіб, знаряддя людини, завдяки якому вона мас практичну можливість втручатися в довкілля, змінювати його, створюючи нові предмети і явища власними силами - '^золотими руками". Звідси випливає: психомоторна дія - дійовий механізм розвитку душі й тіла. Адже діючи, людина мислить, а мислячи - діє, діє навіть тоді, коли предметів руками не торкається. Будова психомоторики Психомоторика - жива система. До її складу входять такі відносно самостійні, але спеціалізовані складові: 1) ідеомоторика; 2) сенсомоторні процеси; 3) довільні моторні процеси - дії. Ідеомоторні процеси виникають при уявленні бажаних рухів і дій або лише при наявності однієї думки про них. Ідеомоторний означає те, що образ, почуття або думка передаються назовні засобами моторики. Хоча процеси ідсомоторики не завжди помітні І виявляються тільки спеціальними приладами, все-таки їх роль у житті і діяльності людини важко переоцінити. Чому? Вони здійснюють важливі функції психомоторики - готують і налагоджують майбутній рух, забезпечують здійснення і регулюють процес його виконання. Сенсомоторні процеси забезпечують: ту чи іншу швидкість, точність і доцільність реагування (воно - реагування - не є дією, або не розв'язує задачу, а тільки змінює ситуацію) на впливи, що надходять до людини ззовні і вимагають відповідного захисту себе від небезпеки; регулювання сили зовнішніх впливів у технічних системах або для збереження власного життя. Довільні моторні процеси психомоторики характеризують людину, визначаючи її вміння діяти, естетичність і майстерність ЇЇ рухів, а також здатність до психомоторної творчості. Ідеомоторика Згадайте ваші почування, якщо ви стояли на краю прірви або на балконі десятого чи двадцять шостого поверху. Хіба не правда, що якась сила,
Боротьба з цією силою "тяги" - справді важке для вас випробування, і тут не до жартів. До речі, не такі вже й рідкісні випадки, коли люди не можуть справитися з ситуацією, яка вважається простою, - і падають з круч, балконів, потрапляють під колеса потяга. Як це відбувається? Коли ви стоїте над прірвою або йдете вздовж потяга, який рухається, виникає образ і думка, що ви можете впасти вниз, потрапити під колеса. Цей образ падіння мимовільний, не залежить прямо від вас, від вашої свідомості. Якщо синтез образу почуттів і думки працює нормально, миттєво оцінюється ситуація (почуття безпеки) і включається воля (коректор психомоторики), вольова думка придушить уявний образ (падіння під колеса або з висоти), перебудовуючи образ і почуття безпеки на нову думку про необхідність триматися подалі від фатальної риски. Ви сидите в кінотеатрі, а на екрані автомобіль мчить карколомними віражами гірської дорога або човен бореться в океані з величезними хвилями. Якщо цс знято не збоку (середнім або дальнім планом), а крупно, тобто так, ніби ви бачите все це на власні очі, то ви відхиляєтеся під час поворотів машини або вчепитесь руками в бильця крісла, коли човен летить вниз, або втягуєте голову в плечі, коли на неї набігає хвиля. Ви дивитесь на стадіоні футбол. Якщо перед вами не просто важка робота з біганиною або перекиданням м'яча навмання, а справжня, красива гра (створення гармонійного предмета споглядання і уболівання), - ви заражаєтеся тим, що відбувається на полі. Що означає заражаєтеся? Ви входите в контакт з грою І стаєте на деякий час часткою її процесу. Г коли гравець обводить суперника, ви разом з ним (у нього ви перевтілюєтеся і дієте разом) повторюєте всі його рухи, і коли він б'є - ви б'єте по м'ячу разом з ним. 1 коли він добивається успіху або коли його спіткає невдача і він її переживає, ви радієте і переживаєте разом з ним. Не лише в душі, а й усім тілом. Ви зустрічаєте людину, котра вам приємна, подобається, дорога. Звернули увагу? Вас так і тягне до неї. Причому тягне до контакту не умовного - вас тягне буквально потриматися за неї. (Так само з неприємною людиною - ви фізично намагаєтесь уникігути контакту, ухиляєтеся, чините опір при зближенні, переходите на протилежний бік вулиці, знаходите пристойний привід, щоб не опинитися в одному з нею місці.) Ось чому доброму знайомому ви із задоволенням подаєте руку, з другом - обнімаєтесь, з рідними і любимими - цілуєтесь. Усі ці почуття виражені живими вашими рухами. Усе це- ідеомоторика. Образ уяви і думка- неподільна на частини цілісність. Дія - це продовження процесу образу і думки. Отож, впасти під колеса навіть природніше, ніж примусити себе утриматися від цього кроку. Хто ж тоді в реальному житті падає з висоти, над ким панує ідеомоторика - механізм уяви? 1. Люди з мізерним єнергопотенціалом. Енергії так мало, що ні 2. Люди, гранично занурені в себе, що живуть у світі марень Але це випробування його не бентежить і не лякає; його душа недоторканна, вона живе у своєму вигаданому світі, у якомусь четвертому вимірі - що їй наші дріб'язкові труди і турботи. Примарні прекрасні образи тісняться в душі мрійника, легко переливаючись один в одного, плинуть, плинуть... Про те, щоб хоча б один образ, одне почуття перетворилися на думку і матеріалізувалися в зробленому предметі, - не може бути й мови! -нічим. Бракує енергії. І зненацька - екстремальна ситуація; підкреслимо - неусвідомлювано екстремальна ситуація: наш мрійник опиняється над прірвою. Мисляче тіло реагує поза свідомістю: збираючи рештки енергії, воно з образу створює думку про можливість падіння. Зупинити цю думку нічим - вона відразу перебігає в дію, і наш мрійник лише в останню миттєвість ніби прокидається від сну і усвідомлює тс, що вже відбувається. Перетворення уявного образу або почуття на думку викликає почуттєвий вибух, який спалює всю енергію без залишку; навіть якби енергія й уціліла, людині навряд чи вдалося б вижити. Недарма люди кажуть: ще до того, як розбився, він умер у польоті від розриву серця. 3. Люди, гранично зосереджені на важких роздумах. Наприклад, на довгому математичному розрахунку, на вираховуванні шахового варіанта, на пошуку в банку пам'яті відповіді на запитання, на обмірковуванні чогось невідомого тощо. Уся енергія використовується на утримання домінанти міркувань: думка про можливе падіння поряд з нею мізерно мала, так що людина навіть не помічає її; але на відміну від домінанти, що реалізується в знаки і символи, ця маленька думка реалізується в дію - і математик, зовсім не усвідомлюючи, як це відбулося, опиняється під колесами. Уявний образ - регулятор моторної дії формується лише при зниженій енергії. Якщо людина перебуває в оптимальному стані, то синтез образу, думки і почуттів включить волю поза свідомістю, так що вона тільки відмітить між іншим: ти дивися, як тягне під колеса. Між трьома варіантами ідеомоторних рухів розходжень немає. Отож, чим менше енергії, тим нижча наша здатність бачити світ у реальну величину і правильно оцінювати все, що відбувається в довкіллі й у нас всередині. Неконтрольована свобода уяви при першому, ліпшому випадку породжує процес самознищення. Природа побудована мудро: вона зберігає те, що влаштовано гармонійно і здатне до самовдосконалення; каліцтво і ущербність відкидаються без співчуття. До речі, коли відбирають людей для роботи на висоті, їх перевіряють не на почуття страху висоти (хоча перевіряючі думають саме так), а на величину енергії. Адже людина з високим рівнем енергії відразу - і легко - руйнує образ і думку про можливість упасти і працює на висоті, як ми з вами в себе вдома. Сенсомоторна культура Рухи людини, її дії несуть свідомості сенсорне відображення самих себе. Але не всі рухи в процесі їх засвоєння відповідають критеріям гармонії, оптимальні за будовою і функціями. Будувати потрібно сен-сомоторну культуру: оптимальну, гармонійну. А яка вона? її треба впізнати серед безлічі можливих, всередині себе - сенсорно - у формі почувань. Пошуку гармонії рухів допомагають органи чуттів (сенсорні системи): вони здатні розрізняти предмети або явища залежно від організації їх структури; перевага надається тим, які ближче до гармонійної цілісності. Вони викликають задоволення і навіть втіху, привертають до себе увагу, думки, діяльну сторону розуму, притягують наче магніт, змушують знову і знову повертатися до себе. Складність сенсорного пошуку гармонії рухів ще і в тому, що їх неможливо побачити ні на кому іншому. І механізму психомоторики доводиться розв'язувати складну задачу: а) навпомацки, методом проб і помилок; б) з установкою тільки на фізичні властивості рухів, наприклад в) проявляти рухову винахідливість - знаходити лінію найменшо Спритність - пошук способу розв'язання моторної задачі почуттям "найменшого опору" дії. Щоб виконати оптимальну рухову дію, треба витратити найменшу кількість енерг ії з усіх можливих варіантів, які завжди більші від неї. У цьому правилі поєднані дозволені й заборонені природою форми дії. Дозволена - найбільш гармонійна, продуктивна форма дії, а решта - теж можливих форм рухів - крок у бік заборонених, малопродуктивних, позбавлених гармонії будови рухів. І варіанти дисгармонійних рухів можуть працювати, але прогрес від них обмежений, вони мають низький ККД і надто великі витрати енергії на недоцільну роботу; а діяльність людини від цього стає аварійною. Парова машина, двигун внутрішнього згорання і електричний двигун можуть використовувати одну й ту саму кількість енергії, але кількість роботи одержимо різну. І скільки не вдосконалюй, наприклад, паротяг, він може підвищити ККД на один - максимум два відсотки. Більше не допустять неминучі втрати - розсіювання енергії. З відчуттям лінії найменшого опору в дії пов'язані динамічно стійкі форми рухів. Якщо людина оволоділа такою формою рухів, то це значить, що в дії максимально повно використовується сила інерції тіла -дарова сила і енергія людини. Для вирішення нових рухових задач треба з високою точністю відчувати рухи, вміти пристосуватись, щоб вловити момент вільного ходу в рухах, призвичаїтись їх використовувати, у складних ситуаціях виявити кмітливість і майстерне використання своїх рухових можливостей. Для досконалого володіння рухами обов'язково треба випробовувати їх у нових умовах, в різних варіантах і намагатися максимально повно з ними узгодити дію.
|