Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Основи згуртованості колективуОдним із важливих критеріїв рівня розвитку групи є згуртованість колективу- риса, яка характеризує його міцність і сталість психологічних зв'язків між членами колективу в межах соціальної спільності. Чим більш згуртований колектив, тим імовірніше, що він спроможний протистояти впливові внутрішніх і зовнішніх чинників, які його дезорганізують. Виділяють такі чинники, які сприяють згуртованості колективу: а) ідейна згуртованість; б) міжособистісна згуртованість; в) організаційна згуртованість. Отже, слід з'ясувати, які засоби і методи посилюють згуртованість колективу. Передусім, це виховання, що дас змогу досягти відповідності орієнтації членів колективу на певні цінності, мету та завдання, які люди виконують. Успішність такого виховання посилює те, що організація спільної діяльності, реалізація мети досягаються за умови чіткої взаємодії і взаємодопомоги, які правильно регулюють міжособистісні відносини в колективі. Вирішальним чинником для посилення згуртованості колективу є підвищення змістовності і спрямованості внутрішнього життя колективу, яке має значно виходити за межі особистісних інтересів і зосереджуватися на найважливіших напрямах суспільного життя і його інтересів. У структурі утворених груп чітко виявляється ієрархія статусів їх членів, що визначаються різними соціально-психологічними чинниками. Найпопулярніші з них входять до складу підгрупи лідерів. Лідер - це особистість, що користується визнанням та авторитетом групи І за якою група визнає право приймати рішення про дії у важливих ситуаціях, бути організатором діяльності групи і регулювати відносини в групі. Кожен колектив завжди мас свого лідера, організатора. Зростання і становлення колективу, як уже зазначалося, передбачає розвиток і вдосконалення спеціалізації підлеглих. Офіційне керівництво і лідерство являють собою різні форми керування колективом. Для максимального ефекту вирішення завдань, для досягнення мети потрібний взаємовплив кожної з цих форм. Перша форма управління спрямована на вирішення стратегічних, а друга - тактичних завдань під час виробничого процесу. У групах людей, крім офіційного керівництва, є ще і неофіційний лідер. Разом з тим, залежно від характеру діяльності, відбувається ще й диференціація лідерів. У найкращому разі офіційний керівник поєднує і функції неофіційного лідера. У противному - непопулярний керівник, претендуючи на лідерство, буде більше зацікавлений не в успіху спільної діяльності, а у підвищенні власного авторитету, престижу, вдаючись до всіляких засобів, зрештою, на шкоду загальній справі. Справжнім лідером колективу є той, хто завдяки своїм особистісним якостям виявляє переважний вплив на інших, вирішуючи виробничі завдання. Такий лідер чітко усвідомлює обсяг завдань на найближче і найвіддаленіше майбутнє, бачить шляхи їх оптимального вирішення і працює на більш високому рівні порівняно з іншими членами команди. Сформулюємо ряд ознак, що характеризують вияв здібностей лідера. 1. За способом організації змісту діяльності колективу розрізня 2. За стилем керівництва колективною діяльністю розрізняють: 3. За характером діяльності - лідер діяльний, який постійно де Диференціація лідерів можлива і за іншими ознаками. У колективі високо цінують лідера-ерудита, який значною мірою впливає на підвищення інтелектуального рівня членів колективу за допомогою власних знань. Емоційний лідер створює в колективі ту чи іншу емоційігу спрямованість, підтримує емоційний тонус. Лідер-вір-туоз, який, володіючи високою індивідуальною майстерністю, витра- чає багато зусиль і енергії для навчання і вдосконалення своїх колег у мистецтві дії. Такі лідери в колективі дуже цінуються, оскільки, навчаючи інших, вони досить швидко прогресують. Чим ширше коло завдань, які вирішує колектив, тим повніше і різноманітніше його життя, тим більше можливостей для висунення п складу колективу лідерів різного типу. Треба сказати і про негативного лідера в колективі. Такі лідери протиставляють себе керівництву і часто навколо них групуються окремі члени колективу. Це відбувається найчастіше при недосить правильному керівництві і, природно, за наявності досить сильної особистості, яка претендує на роль лідера. Потрібні посилення роботи і виваженість дій щодо впертого претендента на лідерство для нейтралізації його небажаного впливу. Крайнім засобом впливу є його звільнення. Лідер групи може бути офіційним, коли його призначено згідно з регламентом штатного розкладу, який виконує покладені на нього функції керівника. Лідер може бути неформальним, визнаним групою стихійно, за його власні якості і усвідомлення значення тих функцій, які він реалізовує в колективі, керуючись загальними інтересами. Для колективу оптимальним вважається такий варіант, коли формальний лідер-керівник одночасно є і неформальним лідером. За таких умов його діяльність с максимально ефективною, більш повно виявляється психологічний потенціал групи. У колективі часто виникають неофіційні групи, що теж висувають своїх лідерів, як це часто трапляється в академічних групах. Якщо відносини між людьми в групі підпорядковані загальній меті, то наявність лідерів неофіційних груп не лише не шкодить, а й допомагає колективу розв'язувати нагальні завдання. Коли мета діяльності окремих угруповань уже не відповідає загальній меті, колектив, зрештою, перетворюється на конгломерат окремих груп, в яких не тільки лідери, а й усі члени вступають в антагоністичні взаємовідносини. Важливо вчасно помічати ці процеси в колективі, щоб запобігати його руйнуванню і розпаду. Сумісність людей Людські взаємини складаються за реальних життєвих обставин, під час спільної діяльності людей, в процесі їх взаємодії. На розвиткові відносин відчутно позначаються різноманітні об'єктивні чинники, що сприяють контактам або ускладнюють їх формування. Так, комфортні умови співпраці, забезпечення потрібних умов роботи, чітка організація праці неодмінно створюють сприятливі для взаємодії людей умови. Водночас значний вплив на ефективність взаємодії мають психологічні чинники: ставлення людей один до одного і до інших людей, психологічна і практична готовність до співробітництва, Іноді — індивідуально-психологічні особливості людей і таке ін. Повсякденно керівникові доводиться вирішувати практичні завдання поліпшення взаємодії і взаємосумісності членів колективу. При цьому важливо керуватися такими чинниками, що забезпечують злагодженість дій і взаєморозуміння партнерів: а) критеріями функціональної сумісності під час діяльності; б) характером міжособистісних відносин; в) психофізіологічною і соціально-психологічною сумісністю. У психології виділяють такі види сумісності: функціональну, фізичну, психофізіологічну, соціальио-психологічну і психологічну сумісність. Ступінь функціональної сумісності визначається за швидкістю процесів мислення, сприймання і колективних дій. Значні розбіжності якісних і кількісних показників цих процесів позбавляють підлеглих змоги досягти успіху в спільній діяльності, оскільки, наприклад, один партнер випереджатиме другого, а другий може випереджати його в організації задуму тактичної дії. Внутрішні функціональні зв'язки в групі мають динаміку, якій потрібно підпорядкувати дії партнерів. Вдала адаптація партнерів потребує багато часу і відповідної інформаційної структури оптимальних спільних дій з урахуванням психічних здатностей кожного. Фізична сумісність виявляється в гармонійному поєднанні фізичних якостей двох або кількох людей, що спільно діють. Наприклад, максимальна продуктивність фізичної роботи можлива тільки за умови, коли ті, хто разом її виконує, не поступаються один одному за силою І витривалістю. Поширеним критерієм відбору можуть бути показники фізичної сумісності в спорті при комплектуванні команд (групування за ваговою категорією у важкій атлетиці). Психофізіологічна сумісність передбачає єдність і взаємозв'язок особливостей аналізаторних систем, а також властивостей нервової системи людей під час діяльності. Цей різновид сумісності передбачає успіх у взаємодії людей у тих видах діяльності, де чутливість у межах тієї чи іншої аналізаторної системи є вирішальним чинником. Психофізіологічна сумісність передбачає відповідність підлеглих за віком, рівнем фахового розвитку, ступенем підготовленості, виявом характеру, темпераменту і здібностей. За такої сумісності успіх колективної діяльності визначається не стільки індивідуальним внеском кожного, скільки якістю взаємодії і взаємного сприяння. Колективна дія за умови вдалої психофізіологічної сумісності не є сумою внесків кожного, а виступає якісно новою дією, яку окремо від колективної дії не може виконати навіть найбільш умілий із підлеглих. Це можливо за умови чіткого розподілу ролей і функцій між виконавцями, коли кожний з них у колективній діяльності доповнює іншого. Так, робота на конвеєрі вимагає від кожного працівника певного темпу виконання виробничих операцій. У разі невідповідності психофізіологічних характеристик когось із працівників процес порушується або може і взагалі припинитися. Для двох контролерів спільна робота по розрізненню насиченості кольорів буде неможливою, якщо їх здатність до розрізнення і чутливість сприймання кольорів різна. Ще більшого значення в межах цього різновиду сумісності набувають властивості темпераменту. Доведено, що найбільш успішно можуть взаємодіяти двоє людей з різним темпераментом (холерик і флегматик, сангвінік і меланхолік), гірше - люди з однаковими темпераментами (два холерики, два меланхоліки). Разом з тим, як уже зазначалося, до роботи, що вимагає рухливої нервової системи від усіх її учасників, протилежні темпераменти непридатні. Соціально-психологічна сумісність передбачає відносини людей з такими властивостями особистості, що сприяють успішному виконанню соціальних ролей. У такому разі необов'язковою умовою є подібність характерів, здібностей, але обов'язкова їх гармонія. Соціально-психологічна сумісність грунтується на єдності найближчої, віддаленої і перспективної мети, на спільності інтересів і установок членів колективу. У такому психологічному аспекті колективної діяльності спостерігається, в процесі становлення колективу, інтеграція або тенденція до об'єднання зусиль для спільної діяльності. Водночас відбувається і диференціація всередині колективу за певними ознаками і розподілом ролей. У вдало організованих колективах процеси інтеграції і диференціації становлять діалектичну єдність, кожний із цих процесів передбачає наявність протилежного. Високий рівень інтеграції за ціннісними орієнтаціями, за цілями і установками, без достатньо вдалого розподілу ролей і відповідної підготовки призводить, зрештою, до порушення сумісності на всіх рівнях взаємодії і взаєморозуміння. Життєвий досвід переконує, що контакти виникають швидше і виявляються дужче в людей, риси характеру яких взаємодоповнюються: це поєднання запального і імпульсивного із спокійним, помірним; теоретичного з практичним і такс ін. Проте це не означає, що сумісними є тільки люди з протилежними рисами характеру. Сумісність можлива і за умови збігу рис характеру або інших якостей людини, але ймовірність порушення спільності за цих обставин зростає. Психологічна сумісність передбачає спільність поглядів, переконань, соціальних установок, цінностей, відносин. Подібність поглядів, переконань, цінностей, моральних установок духовно об'єднує людей. Психологічна сумісність, яка виникає за наявності таких якостей, - цс вищий інтегральний рівень сумісності людей, що характеризується глибинними, змістовними аспектами взаємодії і зумовлює ефективність їх діяльності. Відсутність сумісності в групі людей, що виконують громадську або значущу для особистості діяльність, за певних обставин може стати передумовою конфлікту. Управління спільністю людей Функції керівника Серед провідних функцій керівника виділяють чотири: виховну, гностичну, регулюючу і контрольну. Вони тісно пов'язані і стосуються управління діяльністю підлеглих. Виховна функція. Виховання підлеглих - один з основних видів діяльності керівника. Основні принципи: єдність вимог і повага до особистості; послідовність; систематичність і єдність впливу; індивідуальний підхід і опора на позитивні якості особистості. Спираючись на такі принципи, керівник добирає відповідні засоби і методи вирішення цілком певних завдань для формування потрібних позитивних якостей підлеглих. Засоби і методи виховання підлеглого передбачають вплив на раціональну і емоційну сфери особистості. Соціальні почуття: патріотизм, товариськість, гуманність та ін., що мають неабияке спонукальне значення, формуються в процесі оволодіння знаннями, спілкування з іншими підлеглими, в праці, а також внаслідок научіня, спеціально організованого для вирішення виробничих завдань. Шляхом словесних методів впливу засвоюються знання, норми поведінки. Людина визначає їх важливість для себе самої і для суспільства. Переконання виявляється не лише у вигляді емоційного ставлення, поглядів, а й у формі почуттів, пристрасності вияву своїх переконань. У роботі керівника з підлеглими мас втілюватися єдність соціального, психологічного і педагогічного, що відображає докорінні потреби суспільства. Оцінюючи здібності людини, потрібно обирати найбільш точні і якомога конкретніші критерії оцінки не лише її, а й того середовища, в якому здійснюється виробничий процес. Успіху в цій нелегкій справі можна досягти, лише застосовуючи комплексний підхід до організації процесу праці. Комплексний підхід до роботи передбачає тісну єдність цілей і основних напрямів діяльності, координацію всіх засобів і методів з конкретними завданнями, диференційований підхід до різнорідних груп підлеглих, постійне підбиття підсумків роботи. Підвищення активності людини, попередження і подолання негативного ставлення до праці - важливе завдання керівника у фаховому розвитку, оскільки його розв'язання стимулює всебічний розвиток особистості, сприяє вихованню правильних інтересів, глибшому усвідомленню моральних вимог до підлеглого. Для морального вдосконалення, утвердження моральної мотивації має значення довіра до людини. Фахові знання і вміння - засоби морального розвитку, формування емоційної сфери особистості підлеглого. Проте з їх допомогою не завжди можна досягти бажаного ефекту. Усе залежить від того, вирішення яких завдань вимагає керівник від підлеглого, які формує в нього установки, які вимоги ставляться на кожному етапі роботи. Тому разом із завданнями, що сприяють підвищенню активності, потрібно ставити завдання і розв'язувати їх як засобами-вправами, так і комплексно, з використанням системи засобів практичних завдань. У процесі розвитку особистості підлеглого має значення правильно організоване керівництво його самовихованням. Свідома, систематична робота над собою, спрямована на вдосконалення позитивних і усунення негативних якостей, згідно з вимогами ідеалів морального вияву особистості, є метою самовиховання. І хоча виховання і самовиховання тісно пов'язані, проте між ними все-таки с розбіжності. Виділяють такі розбіжності. У процесі виховання особистість є предметом впливу з боку керівника і колективу; враховуються вікові та індивідуальні особливості "вихованця"; в процесі самовиховання всі впливи підлеглий скеровує на самого себе. Самовиховання починається лише з тієї миті, коли він має певний рівень морально-психологічної зрілості - самосвідомість. При самовихованні інколи не усвідомлюються окремі недоліки, які підлеглий не може помітити самостійно. Важливо, щоб самовиховання стало його потребою. Це особливо стосується молодих фахівців, в яких воно ще відбувається стихійно і ґрунтується на наслідуванні. Бажання бути схожим на тих, хто має високі результати роботи, не завжди приводять до потрібних взірців для наслідування. Завдання керівника і полягає в тому, щоб сформувати уявлення про ідеал моральної поведінки, прищепити певні естетичні цінності і підказати, які засоби і методи допоможуть досягти цього ідеалу. Гностична функція. Керівник повинен систематично збагачувати свої фахові знання, творчо використовувати їх у діяльності своїх підлеглих. Проте цим не обмежується пізнавальна спрямованість його роботи. Важливим також є те, що керівник не лише нагромаджує знання, а й сам продукує знання, сприяє розвитку здатності до пізнання в інших, розвитку творчого мислення в себе і у своїх підлеглих. Регулююча функція. Управління і регулювання будь-якого процесу передбачають наявність доцільних засобів виховання. Це особливо важливо в такому порівняно мало вивченому в цьому відношенні виді людської діяльності, як фаховий розвиток, де вирішення завдань регулювання ускладнено слабким опрацюванням понять: "мета", "засоби", "предмет" і "продуктивний результат". У найбільш загальному вигляді процес регулювання зводиться до того, що завдання управління (мста, пристосована до конкретної умови, і ідеал) або формулюється на початку процесу, з перших кроків роботи над проектом, або виробляється в процесі керування. Другий засіб виникнення мети зустрічається часто і особливо на високих рівнях фахової майстерності. Стикаючись із значним ускладнен- ням відносин в процесі роботи, підлеглий і керівник гадки не мають про те, що ж слід робити, і починають ще раз формулювати мету. Управління І регулювання під час роботи мають дві тенденції психічних процесів. І для того щоб правильно управляти, треба знати: а) способи протидії тенденції, пов'язаної з дезорганізацією про б) способи посилення тенденції до прогресивних змін, що законо Цс означає, що управління не можна звести тільки до переведення системи з одного стану в інший внаслідок примусу. Вирішальними для регуляції все-таки є знання, а на їх основі - усвідомлення способу управління процесами, які здатні протидіяти дезорганізації. Контрольна функція. її роль не тільки тісно пов'язана з функцією регулювання тактикою і стратегією реалізації проектів, а й відрізняється від неї. Важливе місце в цьому процесі посідає психологічний бік контролю, оскільки керівник, як ніхто інший, повинен знати своїх підлеглих, їх індивідуальні особливості і зміст ідеалу, до якого вони спільно прагнуть. Психологічний контроль передбачає наявність систем знань, відносно самостійних процедур визначення станів і підлеглого, і керівника, прийняття рішення і засобів корекції виробничого процесу. 1. Знання ідеалів дій - способи розв 'язання проблем. Ідеал дії ви 2. Процедури виміру або кількісний вимір - друга система психо Але керівник не завжди може застосувати інструментальне вимірювання і йому найчастіше доводиться користуватися нескладними вимірювальними приладами. Будь-яка величина, яка підлягає вимірюванню, є показником індивідуальним, і якщо її порівняти з показником ідеальним - вершиною майстерності, то ця величина набуває змісту спрямовує хід думок керівника, інформує його і приводить до подальших тактичних і стратегічних дій. 3. Оцінка досягнутого стану підлеглого і колективу - третя сис Важливу і постійно зростаючу роль у процедурах контролю відіграють суб'єктивні виміри кількісних показників фахових якостей і психічних станів, які найбільш точно можуть здійснювати самі підлеглі. Зрозуміло, таким засобам вимірів і оцінок їх слід спеціально навчати. Цей процес навчання зводиться до формування суб'єктивних метричних еталонів психічних станів, швидкості основних виробничих дій, рівня працездатності і "аварійності". Дізнатись, чи мають підлеглі здібності до суб'єктивного вимірювання фахових властивостей дій, досить просто. Якщо підлеглий в одному випадку може, залежно від змісту завдання, точно виконати дію певного обсягу, в другому - досить точно визначити розміри (час, витрати енергії, помилки, економічний ефект і т. п.) виконаних дій без установки на точність, то є всі підстави говорити про те, що підлеглий має такі здібності. Якщо ж він здатний ступінчасто підвищувати продуктивність своєї праці на задану величину, то можна впевнено сказати: підлеглий у змозі оцінювати свої дії за певною шкалою показників. 4. Прийняття рішення. Прийняття рішення ґрунтується на вста 5. Засоби корекції виробничого процесу. Адже процес розвитку
|