Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Державно-правові вчення Просвіти та раннього лібералізмуЗ середини XVIII ст. в Росії мало місце поширення ідей просвітництва, представники якого недосконалість державності і суспільні негаразди пов'язували з невіглаством, неосвіченістю і недосконалістю морального виховання. Поступово в ідеології Просвіти почав формуватися напрям суспільно-політичної думки, головним аспектом якого було розуміння необхідності здійснення державно-правової реформи як умови вдосконалення всіх сфер суспільного життя. Питаннями підвищення освіти народу, збереження його здоров'я через залучення до «тілесних вправ», формування моральної свідомості населення переймався російський юрист Олексій Якович Поленов (1738—1816). Перебуваючи під впливом вчень Ш. Л. Монтеск'е та інших мислителів з якими він ознайомився, перебуваючи за кордоном, О. Я. Поленов репродукував погляди, що науки і знання є запорукою вдосконалення суспільного життя, підвищення добробуту народу. Він вважав за необхідне створити мережу шкіл і лікарень у сільській місцевості, вжити
-205- заходів щодо розвитку гужового транспорту. О. Я. Поленов засуджував феодальну практику торгівлі людьми, порівнюючи феодалізм із рабством, вважав за необхідне законодавче обмежити владу поміщика над кріпаком, надати селянам право маги у власності нерухомість. У питаннях забезпечення елементарних прав селян важливе значення О. Я. Поленов приділяв законодавству, вважав за необхідне його вдосконалення з урахуванням принципів, вироблених мислителями Заходу. Водночас важливим чинником захисту селян-кріпаків від свавілля поміщиків він вважав удосконалення судової системи, запровадження інституту спеціальних селянських судів, а також створення поліції, яка мала усувати причини, що породжували всілякі негаразди в містах і селах. Найпомітнішою постаттю поміж просвітників був виходець з українського міста Ніжина, перший професор права Московського університету Семен Юхимович Десницький (1740—1789) — автор новітньої теорії держави і права, який пропонував здійснити реформи державного правління і правової системи. Походження держави він розглядав у взаємозв'язку з розвитком сім'ї та власності. У становленні такого суспільного явища, як держава, С. Ю. Десницький вирізняв чотири стадії. Перша стадія — це первісний стан, у якому сім'я відсутня, а основними промислами були лови звірів та збирання плодів. На цій стадії поняття власності відсутнє. На другій стадії люди почали впорядковувати свій промисел, перейшли до скотарства. Рівночасно, на думку вченого, відбувалися зміни у відносинах жінки й чоловіка: почала складатися сім'я, в якій один чоловік мав кількох жінок. У людей виникли перші уявлення про колективну власність, в основі якої — спільне володіння стадом худоби. Скотарство заступила прогресивніша стадія —хліборобство. Роль жінки значно зросла, виникла моногамна сім'я, а на основі володіння предметами побуту, знаряддями праці, зібраним урожаєм формувалось уявлення про приватну власність. Продуктом розвитку сім'ї стали родини, які визначали межі своїх володінь та огороджували їх від інших сімейств і ворожих зазіхань. Остання стадія розвитку суспільства — комерційна. На цій стадії завдяки об'єднанню сімей виникла держава (при-
-206- чому, на думку С. Ю. Десницького, феодальна), остаточно сформувалося поняття приватної власності, відносини між людьми (і членами сім'ї) почали регулюватися законом. Розглядаючи державу і право у взаємозв'язку з суспільними відносинами і явищами, С. Ю. Десницький пропонував реформувати державу, її політичні інститути й правову систему. Думки стосовно цього він виклав у своїй праці «Подання про заснування законодавчої, судової та каральної влади Російської імперії» в 1768 р. Він уважав, що закон має отримати зверхність у суспільстві та обмежити владу монарха. Проект С. Ю. Дешицького передбачав обмеження компетенції монарха і в правотворчому процесі. Законодавчу владу йому належало розділити з сенатом — однопалатним представницьким органом, до якого обиралися б представники всіх станів і прошарків суспільства. Початковими стадіями законотворчого процесу були розроблення та ухвалення сенатом законів, а останньою — затвердження 'їх монархом. Єдиноуправитель держави отримував право вето на закони, що їх ухвалював сенат. Пропонувалися зміни в організації судової влади і здійсненні правосуддя. Суддів мав призначати імператор довічно і зміщувати з посади тільки за порушення законів. Підвищувалися вимога до кваліфікаційного рівня суддів. Ними могли бути лише особи, які мали відповідну освіту, певний стаж роботи адвокатом і склали фаховий іспит. Проектом передбачався розгляд справ у судах за участю присяжних засідателів. Компетенція судів не обмежувалася розглядом лише кримінальних справ. Вони повинні були здійснювати судовий контроль за діяльністю адміністрації. Виконання законів і судових рішень покладалося на воєвод, що призначалися б на посаду монархом, їм належало працювати під контролем судових органів. Рівночасно у своєму проекті державних перетворень С. Ю. Десницький пропонував організацію місцевого самоврядування з широкими повноваженнями. Значний внесок у розвиток державно-правової теорії в другій половині XVIII ст. зробив Олександр Миколайович Радищев (1749-1802). Як і Жан-Жак Руссо, О. М. Радищев був прибічником договірної теорії походження держави, що утворюється внаслідок мовчазної згоди громадян,
-207- В основі виникнення держави — приватна власність. Мета держави, за вченням О. М. Радищева, — благо громадян, охорона 'їхніх прав і власності. У своїй державно-правовій концепції мислитель викладав думки щодо законодавчого обмеження монархії, піддавав критиці абсолютизм як такий, що базується на свавіллі й порушує природні права людини. О. М. Радищев не поділяв модної на той час ідеї освіченої монархії, вбачаючи в ній маскування царства свавілля і насильства над особою. Він уважав, що в суспільстві необхідно створити умови для реалізації людьми своїх природних прав. Якщо ж у державі не створено таких умов, то люди можуть змінити форму державного устрою та правління. Викладаючи з цього приводу думки у праці «Про законодавство», О. М. Радищев наблизився до ідеї народного суверенітету, дав визначення народу. Він зазначав, що народ — це зібрання, об'єднання громадян. Вищою та єдиною владою є соборна влада народу. Тому монархії мислитель протиставляв народне правління. В селянській «общині» Росії він убачав елементи демократії, робив спроби відшукати в цій формі самоуправління елементи республіканського устрою; мріючи про щасливе майбутнє свого народу, не погоджувався з думками вчених Заходу, що республіка можлива лише в невеликих за територією державах. Найбільш прогресивною формою держави для Росії, на думку О. М. Радищева, була б федерація з широкою участю народу в управлінні державними справами через віче. О. М. Радищев був палким прибічником природного права. Він уважав, що його принципи слід покласти в основу позитивного законодавства, надати їм державних гарантій та забезпечення. Зі вступом Росії в XIX ст. елементи нових суспільних відносин, що формувалися, зайшли в суперечність із феодальними підвалинами державності й права. Державний устрій Росії було піддано критиці, запропоновано низку державних і правових реформ, що являли собою пошук досконаліших форм держави та правової системи. Авторами цих концепцій були представники інтелігенції, демократично орієнтовані письменники й студенти. Одним із перших представників ліберальної інтелігенції, які запропонували здійснити незначні буржуазне
-208- орієнтовані державні реформи, був граф, державний діяч, радник Олександра І (1777—1825) Михайло Михайлович Сперанський (1772 — 1839). У своїх працях («Записка про основні закони», 1802; «Записка про устрій урядових і судових установ у Росії», 1803 та ін.) мислитель доводив, що наявна система правління не відповідала станові «суспільного духу», а кріпосне право порушувало природні права людини. Тому він пропонував законодавче обмежити монархію та створити умови для участі різних станів суспільства в управлінні державою і, зокрема, в органах законодавчої влади. У своєму проекті М. М. Сперанський зробив несміливу спробу втілити відому концепцію поділу влади, але з дозволу імператора. Монарх уособлює «єдину державну владу»; він, на думку мислителя, об'єднує всі три гілки влади і є верховним законодавцем, виконавцем і гарантом правосуддя. Законодавчу владу мала репрезентувати Державна дума, сформована триступінчастими виборами в такий спосіб: з-поміж державних селян і володарів нерухомості мали обиратися представники до волосної думи, які зі свого складу обирали б представників до окружних дум, а останні -депутатів Державної думи. Виконавчу владу в державі належало здійснювати галузевим міністерствам під контролем Думи. Для цього М. М. Сперанський пропонував звіти міністрів на засіданнях Думи. Систему судової влади повинен був уособлювати сенат, склад якого, за поданням губернських дум, затверджувався б імператором. Загальне об'єднання всіх гілок влади мала здійснювати Державна рада, функціями якої було б затвердження рішень згаданих інститутів держави. Члени ради мали призначатися імператором і підпорядковувалися безпосередньо йому. Проект М. М. Сперанського допускав елементи місцевого самоврядування, базою якого мали стати п'ять областей Росії (Сибір, Кавказ, Оренбурзький та Новоросійський краї, Дон), а також губернії. При кожному губернському уряді пропонувалося створити раду, до якої входили б представники станів суспільства, які володіють нерухомістю. До компетенції рад, на думку мислителя, варто було б віднести розроблення пропозицій губернаторові про по- 14 — 4-1115
-209- треби губернії, затвердження місцевого бюджету і контроль за його витратами. Враховуючи веління часу, М. М. Сперанський у своєму проекті передбачав розширення прав громадян. Він розрізняв загальні й політичні права. До перших він відносив свободу власності, призначення покарання тільки судом, законодавче затвердження податків. Політичними правами в його проекті наділялися тільки власники нерухомості. Політичні права полягали в участі в органах законодавчої, виконавчої та судової влади. Ідеї лібералізму притаманні творчості викладача природного права Санкт-Петербурзького університету Олександра Петровича Кунщина (1783—1840). Поділяючи погляди І. Канта вчений розглядав право як частину моральної філософії. Він зазначав, що «...моральна філософія є наука, що викладає закони, які є приписами для волі розуму...». Вона поділяється на дві частини. У першій викладаються закони внутрішньої свободи, яка зветься моральним вченням, а в другій — «...закони права, яке тому й зветься правовченням, або просто правом». Правовчення мислитель пропонував назвати природним, оскільки воно розглядає закони, що випливають із природи людського розуму, і відрізняти від нього позитивні закони, основою яких є свавілля законодавця. Природне право поділяється на два види: «право чисте» і «право прикладне». Перше визначає права, що природно належать людині, а також права, що 'їх люди можуть набувати й поєднувати з правами, які випливають із природних прав. Призначення «прикладного права» полягає в пристосуванні «чистого права» до відносин людей. Розрізняючи моральне вчення і природне право, П. Н. Ку-ніцин уважав, що предметом морального вчення є вігутрішня свобода людини, а предметом природного права — зовнішня. Позитивне право слід приймати стосовно до приписів природного права, а пізнання сутності останнього має сприяти досконалості, справедливості позитивного законодавства.
|