Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Сенс життя людини
· Гедонізм – напрям в етиці, згідно з яким прагнення до насолоди тлумачиться як природна властивість людини; · аскетизм – спосіб життя, що передбачає обмеження життєвих потреб, відмову від чуттєвих насолод. Сенсом життя вважається звеличування духовного начала на противагу матеріальним цінностям; · теїзм – світогляд, в основі якого лежить розуміння Бога як особи, що створила світ і втручається в його події. Життя має сенс через віру в Бога і дає надію на безсмертя; · екзистенціалізм – один із найвпливовіших напрямів світової філософії ХХ ст., за основу якого беруть тезу про абсурдність людського сенсу життя (А. Камю); · гуманізм – система світоглядних орієнтацій, центром яких є людина, її високе призначення та право на вільний вибір стратегічної мети свого життя.
Резюме 1. Людина є об'єктом вивчення різних наук. Філософія має своє специфічне бачення людини. Вона намагається осмислити питання про природу буття людини, яке є настільки складним, розмаїтим, варіативним, що дає змогу оцінити людину як мікрокосм. 2. Філософія приділяє особливу увагу феномену проблематичності людського буття, який полягає у тому, що можна народитися, маючи людський організм, проте не бути людиною як такою. Людські якості, навички людської поведінки не з’являються в людині природним шляхом. Щоб у людському організмі сформувалась людяність, потрібна соціалізація, у процесі якої відбувається засвоєння системи знань, норм і цінностей, що дозволяють людині діяти і розвиватися як повноправному члену суспільства. Проблематичність людського буття зумовлена і тим, що людина постійно змінюється і у певному сенсі завжди не дорівнює собі самій, її буття залишається відкритим і незавершеним.
ТЕМА 13. ДІАЛЕКТИКА 1. Загальні поняття діалектики
Понятійній простір діалектики · Лінійність і нелінійність; · зв’язок і відокремленість; · сталість і мінливість; · конечне і нескінченне; · перервне і безперервне; · тотожність і відмінність; · рух, зміна і розвиток, еволюція; · протилежності, протиріччя; · стрибок, зняття, заперечення; · оновлення, відтворення, перетворення, перевтілення тощо.
Основні історичні форми діалектики
· Діалектика Античності (Геракліт, Платон); · діалектика доби Відродження (Бруно, Кузанський); · діалектика Нового часу; · діалектика Гегеля; · діалектика марксизму; · негативна діалектика (релятивізм Кратіла, тотальна критика всієї європейської культури (Хоркхаймер, Адорно, Макркузе); · діалектика екзистенційна – діалектика внутрішнього життя людини (Бердяєв, Ясперс, Сартр, Марсель). Діалектика як вчення про об’єктивну суперечливість буття виявляється у принципах, законах і категоріях.
Найбільш фундаментальними принципами діалектики є принцип зв’язку і принцип розвитку. Принцип зв’язку Внутрішні, необхідні, загальні, такі, що повторюються, зв’язки, відображені в мисленні людини, мають назву закону.
· Часткові закони. Виражають відношення між специфічними властивостями об’єктів у межах певної форми руху (закони фізики, хімії, біології тощо); · загальні закони. Охоплюють усі процеси або природи, або суспільства, або людського мислення; · універсальні закони. Виражають відношення міх усіма сферами буття.
Діалектичний принцип розвитку
· Розвиток, на відміну від руху, – передусім якісні зміни; · розвитку притаманні відносно тривалі часові інтервали; · розвиток різноманітний за своїми формами. Він може бути: однолінійним та багатолінійним; прямолінійним та зигзагоподібним; висхідним та низхідним; прискореним та уповільненим; загальним та локальним; індивідуальним та історичним; · розвиток – зміна складних системних об’єктів; · розвиток має свою спрямованість. Основними спрямуваннями розвитку є прогрес і регрес.
Розвиток – незворотна, спрямована, закономірна зміна складних системних об’єктів. Прогрес – напрям розвитку в процесі становлення якісно нової системи, що забезпечує більш високий ступінь цілісності, стійкості і більш високий потенціал для наступного розвитку. Регрес – напрям розвитку, в якому втрачаються набуті якості, перехід до більш примітивних форм організації.
2. Основні (універсальні) закони діалектик Закон переходу кількісних і якісних змін – це такий взаємозв’язок і взаємодія кількісних і якісних сторін предмета, внаслідок яких дрібні, непомітні кількісні зміни, поступово нагромаджуючись, рано чи пізно порушують міру предмета і спричиняють докорінні якісні зміни, що відбуваються у вигляді стрибків і здійснюються в різноманітних формах. Цей закон пояснює, яким чином відбувається розвиток.
Основні категорії закону Кількість – вираження однорідності речей, схожості їх. Кількість втілюється у величині, числі, об’ємі, у темпах перебігу процесів тощо. Якість – це внутрішня, стійка визначеність об’єкта, цілісна єдність суттєвих властивостей, які відрізняють його від інших об’єктів.
Основні категорії закону Закон єдності й боротьби протилежностей – це такий взаємозв’язок, унаслідок якого всім речам і процесам властиві внутрішні суперечності, протилежні сторони і тенденції. Боротьба протилежностей призводить до зростання суперечностей, які розв’язуються на певному етапі шляхом зникнення старого і виникнення нового. Цей закон вказує на рушійні сили і джерело змін та розвитку. Діалектичний стрибок – форма переходу об’єкта в нову якість. Міра – єдність кількісних і якісних визначеностей речей, явищ, подій. Це певна межа, в якій кількісні зміни не зачіпають якості речей, а за нею проводять до нової якості. Протилежності – визначеності, які виключають, проте й обумовлюють, доповнюють одна одну (буття і небуття, форма і зміст, сутність і явище тощо). Суперечність – взаємовиключення протилежностей, у світі людини – боротьба їх носіїв (класів, страт, груп, осіб тощо).
· Тотожність (цілісність об’єкта); · відмінність (виділення і оформлення відмінних сторін інтересів тощо); · протилежність (зростання відмінності); · суперечність (вияв несумісності протилежностей); · пошуки основи суперечностей та їх розв’язування.
Основні категорії закону Діалектичне заперечення – це такий перехід від старої якості до нової, за якого певні сторони, елементи змісту старої якості входять у зміст нової якості. Зняття – термін філософії Гегеля, що має подвійний зміст: заперечення і збереження. Так, принцип попередніх філософських вчень не відкидається, а зберігається в більш розвиненій системі як сторона чи момент більш розвинутого цілого. Фї діалект заперечення
· Деструктивна – подолання, руйнування всього старого (безгосподарності, некомпетентності, консерватизму тощо); · кумулятивна – збереження, накопичення всього цінного; · конструктивна – створення нового, того, що в найбільшій мірі відповідає об’єктивним потребам розвитку.
3. Співвідносні категорії діалектики Категорії діалектики – всезагальні філософські поняття, за допомогою яких розкривається суперечливий характер буття, його єдність і різноманітність, змінюваність і самозбереження. Категорії обумовленості буття · одиничне, особливе та загальне Одиничне – філософська категорія, що відображає індивідуальні, неповторні ознаки предметів і явищ. Загальне – філософська категорія, що відображає спільність властивостей і відношень. Особливе – філософська категорія, що вбирає в себе риси як одиничного, так і загального. · сутність і явище (існування) Явище (існування) – категорія діалектики для познечання наявного буття предмета, котре, на відміну від його сутності, осягається чуттями. Сутність – категорія діалектики на позначення внутрішнього буття, сукупність істотних властивостей предмета, без яких він існувати не може. Категорії формоутворення, структури буття · ціле і частина
· система і елемент
· зміст і форма
Категорії детермінації буття · причина і наслідок Причина – один із моментів універсального зв’язку предметів і явищ світу, який полягає в утворенні або породженні одними предметами і явищами інших – наслідків. Наслідок – це результат дії причини. · необхідність і випадковість Необхідність – внутрішній стійкий зв’язок явищ та процесів, що визначає їх закономірну зміну. Це те, що неминуче відбувається Випадковість – це такий зв’язок процесів і явищ, який обумовлений зовнішніми, побічними причинами.
· можливість і дійсність · Можливість – сукупність умов та причин виникнення матеріальних та духовних об’єктів. Це потенційне буття. · За основою перспективності можливості поділяються на абстрактну (формальну) і реальну Абстрактна (формальна) можливість – така можливість, яка має лише деякі передумови свого здійснення, але не має необхідних умов для перетворення у дійсність. Реальна можливість – закономірна тенденція розвитку об’єкта, обумовлена необхідністю Дійсність – реалізована можливість, реальність буття.
4. Альтернативи позитивної діалектики
Альтернативами позитивної діалектики є негативна діалектика, метафізика, догматизм, еклектика Історичні типи негативної діалектики · Релятивізм – методологічний принцип, що виявляється в абсолютизації відносності змісту і значення феноменів духовної культури та соціального життя (Протагор, софісти стверджували відсутність об’єктивної істини. Прибічники сучасного релятивізму розглядають науку, філософію, культуру з позицій конвенціоналізму, де в кожного своя істина); · критична теорія суспільства Франкфуртської школи (Хоркхаймер, Адорно, Маркузе розглядають діалектику як тотальну критику всієї європейської культури); · екзистенційна діалектика – діалектика існування, внутрішнього життя (переживання) людини (Ясперс, Хайдеггер, Марсель, Сартр, Камю); · метафізика – філософське вчення про надчуттєві принципи та першооснови буття. Цей термін увів систематизатор творів Аристотеля Андронік Родоський (1 ст. до н.е.). Гегель вперше протиставив метафізику і діалектику як два різних методи пізнання. У цьому значенні її суттєвими ознаками є статичність, однобокість та еволюціонізм; · догматизм – методологічна позиція (спосіб мислення і відповідний спосіб дій) суб’єкта, який послідовно дотримується застарілих поглядів (ідей, теорій, норм та правил), незважаючи на зміну ситуації; · еклектизм – механічне поєднання в одному вченні органічно різнорідних елементів, безпринципне запозичення і змішування суперечливих ідей, оцінок. Термін “еклектизм” запровадив Потамон з Олександрії (кін. І ст. н.е.), який створив філософську школу і назвав її еклектичною. Потамон зібрав з усіх філософських шкіл те, що йому сподобалося. Резюме 1. Поняттям "діалектика" у філософії позначається вчення про об'єктивну суперечливість буття, методологію оновлення духовного життя і суспільної практики. Структурно діалектика виявляється у принципах, законах і категоріях. 2. Сутність принципів діалектики виражається в універсальних законах діалектики, до яких належить закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, закон єдності та боротьби протилежностей і закон заперечення заперечення. 4. Категорії позитивної діалектики – це найбільш загальні поняття, за допомогою яких здійснюється мислення, розкривається суперечливий характер буття, його єдність і різноманітність, змінюваність і самозбереження.
ТЕМА 14. ФІЛОСОФІЯ ПІЗНАННЯ (ГНОСЕОЛОГІЯ) 1. Загальна характеристика пізнання Пізнання – суспільно-історичний процес здобування, нагромадження і систематизації знання про природу, суспільство, людину та її внутрішній світ Знання – системно-узагальнений, відносно завершений образ тієї чи іншої сфери буття.
· Принцип діалектичного розвитку; · пізнаванності світу. Людина здатна з достатньою повнотою адекватно пізнавати природне, суспільне буття і саму себе; · історизму. Розглядати предмети і явища в контексті їх історичного самовиникнення, саморозвитку і саморуйнування; · об’єктивності. Пізнавати світ таким, який він є сам по собі, незалежно від бажань суб’єкта, що пізнає; · визначальної ролі практики; · творчої активності суб’єкта (використання розмаїття форм людської творчості); · конкретності істини. Шукати не абстрактну, а конкретну істину в конкретних умовах.
· Суб’єкт пізнання – активно діюча людина або суспільна група, які спрямовують на об’єкт свою пізнавальну дію; · об’єкт пізнання – це та частина об’єктивного світу, на яку спрямований пізнавальний інтерес суб’єкта; · мета пізнання; · засоби пізнання – сукупність предметів, за допомогою яких люди пізнають оточуючий світ; · методи та форми пізнання; · результат пізнання – знання. 2. Співвідношення чуттєвого і раціонального пізнання Теорія пізнання – галузь філософського знання, вчення про пізнання об’єктивного світу, про закони, форми і засоби виробництва істинного знання. Чуттєве пізнання – активне відображення органами почуттів предметів і явищ, які діють на них.
· Відчуття – відтворення окремих властивостей речей об’єктивного світу, що впливають на органи чуття; · сприйняття – це цілісний образ предмета чи явища як синтез відчуттів; · уявлення – суб’єктивний образ тих предметів, що раніше сприймалися. Раціональне мислення – активне відображення внутрішніх, суттєвих сторін буття за допомогою абстрактних, логічних форм мислення Основні форми раціонального мислення · Поняття – форма мислення, за допомогою якої узагальнюють істотні ознаки предметів і явищ; · Судження – форма мислення, в якій щось стверджується або заперечується про предмети та їх ознаки; · Умовивід – це форма мислення, за допомогою якої з одного або декількох суджень виводиться нове судження – висновок; · Інтуїція – процес безпосереднього отримання знання шляхом цілісного охоплення проблемної ситуації. 3. Проблема істини і практики у філософії Істина – адекватне відображення суб’єктивної та об’єктивної реальності у свідомості людини.
· Істина об’єктивна за змістом і суб’єктивна за формою; · за ступенем наближення суб’єкта до об’єкта істина поділяється на абсолютну та відносну. Відносна істина – це неповне знання про дійсність, яке їй відповідає і має підтвердження цієї відповідності. Абсолютна істина – найбільш повне знання про дійсність, яке їй відповідає і має підтвердження цієї відповідності, або сума відносних істин. За умовами свого існування істина завжди конкретна. Істинність або хибність будь-якого положення обмежені умовами, часом та місцем. Те, що в певних умовах є істинним, в інших умовах свою істинність може втратити. Практика – філософське поняття, що характеризує цілеспрямовану матеріально-перетворюючу діяльність людини Основні види практики: · матеріальне виробництво; · соціально-перетворююча діяльність (діяльність у сфері політики, права, освіти, медицини тощо); · науково-експериментальна діяльність. Функції практики: · Практика є основою пізнання, метою пізнання, результатом пізнання, критерієм істини. 4. Рівні наукового пізнання Емпіричний рівень – це єдність чуттєвого і раціонального пізнання, в якій домінують чуттєві форми пізнання. Теоретичний рівень – це єдність раціонального і чуттєвого пізнання, в якій домінує раціональний аспект.
· На емпіричному рівні пізнання орієнтується на вивчення явищ; · на теоретичному рівні розкривається сутність причин та зв’язків між явищами; · функцією емпіричного рівня є опис предмета чи явища; · функцією теоретичного рівня є пояснення та визначення понять, що відображають ці предмети та явища; · методами емпіричного рівня є спостереження, експеримент, вимірювання тощо; · методами теоретичного рівня є ідеалізація, аналіз, синтез, єдність теоретичного та логічного, сходження від абстрактного до конкретного тощо; · результатом емпіричного рівня є наукові факти, зв’язки між окремими явищами; · результатом теоретичного рівня є закон науки, теорії, теоретичні системи. 5. Основні методи та форми наукового пізнання Метод – систематизований спосіб досягнення теоретичного чи практичного результату. Методологія: 1) сукупність підходів, методів, прийомів, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення певної мети; 2) галузь теоретичних знань про сутність і форми, закони та умови застосування методів у процесі наукового пізнання та практичної діяльності. За сферою застосування методи поділяються на загальні, загальнонаукові і часткові методи конкретних наук. До загального методу належить філософський метод, який може бути діалектичним, метафізичним, догматичним, релятивним тощо. Загальнонаукові методи – це способи досягнення результату, що використують всі або майже всі науки. Загальнонаукові методи поділяються на · Методи загально-логічного пізнання; · методи емпіричного пізнання; · методи теоретичного пізнання. Основні методи загально-логічного пізнання: · Аналогія – метод пізнання, в якому від схожості двох предметів (ситуацій, подій) в одних ознаках робиться висновок про схожість цих предметів (ситуацій, подій) в інших ознаках; · індукція – загально логічний метод наукового пізнання, в якому на основі знань про окремі предмети роблять висновок про всю множину предметів; · дедукція – метод пізнання, заснований на умовиводах від загального до окремого. Основні методи емпірично пізнання · Спостереження – певна система фіксування та реєстрації властивостей і зв’язків досліджуваного об’єкта в природних умовах або в умовах експерименту; · вимірювання – система реєстрації кількісних характеристик об’єкта; · експеримент (пошуковий, перевірний) – емпіричний метод пізнання шляхом активного впливу доцільно обраних чи штучно створених умов. Основні методи теоретичного пізнання · Аналіз і синтез – мислене розкладання цілого на частини та з’єднання частин у ціле в процесі практичної або теоретичної діяльності; · абстрагування – відволікання від одиничного, випадкового, несуттєвого і виділення загального, необхідного, суттєвого для того, щоб спростити шлях до істинного знання; · моделювання – науковий метод опосередкованого дослідження об’єктів, безпосереднє вивчення яких з певних причин неможливе, ускладнене; · ідеалізація – спосіб логічного моделювання, завдяки якому створюються теорії (ідеалізовані об’єкти типу ідеального газу, абсолютно чорного тіла тощо); · аксіоматичний метод – спосіб побудови теорії, за яким деякі її твердження приймаються як аксіоми, а всі інші виводяться з них шляхом міркувань; · сходження від абстрактного до конкретного – метод теоретичного пізнання, що характеризує процес пізнання як рух від менш змістовного до більш повного, всебічного і цілісного відтворення предмета; · формалізація – застосування символічних позначень для виявлення однорідних одиниць (рис), фактів.
Основні форми наукового пізнання Науковий факт – судження, яке фіксує події, що відбуваються об’єктивно, незалежно від свідомості. Наукова ідея – форма наукового пізнання, яка відображає основні закономірності дійсності і усвідомлює способи подальшого перетворення світу. Наукова проблема – різновид питання, на яке в сучасному знанні немає відповіді Формою вирішення наукової проблеми може бути або гіпотеза, або теорія. Гіпотеза – форма пізнавальної діяльності, при якій формулюється один з можливих варіантів розв’язання проблеми. Гіпотеза – це ймовірне знання, істинність якого ще не встановлена. Теорія – форма наукових знань, що дає цілісне і систематизоване уявлення про закономірність буття. Концепція – основна ідея будь-якої теорії Резюме 1. Пізнання є органічною складовою частиною людської життєдіяльності. Саме завдяки пізнанню людина свідомо, зі знанням справи ставиться до буття, розуміє і оцінює свої життєві можливості. 2. Якісні характеристики знання визначаються його відношенням до істини як адекватного відображення суб'єктивного та об'єктивного буття у свідомості людини. Поряд з поняттям істини в оцінці конкретних реалій буття використовується поняття правди як істини, поєднаної з життєвою позицією людини. 3. Ефективним способом людської пізнавальної діяльності є метод, який одночасно є засобом переходу від незнання до знання. Формами наукового пізнання є науковий факт, ідея, наукова проблема, гіпотеза, теорія, концепція тощо. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ІІ МОДУЛЯ 1. Буття це: б) все існуюче, тобто всі види матерії і всі види ідей з ними пов’язані; 2.Античний філософ, який вважав, що буття вічно мінливе, і знаходиться в постійному русі: б) Геракліт;г) Демокріт; 3. З позиції якого напряму в філософії вважається вірним твердження «Матерія є постійна можливість відчуттів»: а) матеріалізму; 4. Поняття «матерія» являє собою: в) об'єктивну реальність; 5.Давньогрецький філософ, який визнав матерію першоос новою всього існуючого, але вважав її інертним початком, якому протистоїть активний початок (форма):д) Арістотель. 6.Хто з античних філософів заперечував рух, переконував у нерухомості світу, представляючи його у вигляді суцільно за повненої кулі: г) Парменід. 7. Головним у визначенні поняття руху є: б) зміна взагалі; 8. Виберіть істинне твердження: г) рух є способом буття матерії, який здійснюється тільки у просторі і часі; 9.Наукове уявлення про простір і час змінюється. Чи озна чає це, що простір і час не є об'єктивними, тобто незалежними від свідомості, формами існування матерії:б) ні. 10. Чи властиві мікросвітові просторо-часові форми: а) так; 11.Філософське вчення, за яким вся природа одушевлена:а) гілозоїзм; 12. Який філософський напрям відстоює положення про те, що свідомість є відображенням (усвідомленням) буття: б) матеріалізм; 13.Яке із положень про походження людини та її свідомості є найбільш логічно обґрунтованим і підтверджується практикою:б) у результаті праці; 14. Виберіть істинне твердження:г) виникнення свідомості і суспільства було єдиним, нерозривним процесом. 15. Який взаємозв'язок свідомості і мови: в) свідомість існує в нерозривному зв'язку з мовою; 16. Система норм і оцінок поведінки людей у суспільстві з позицій добра і зла, честі і безчестя це:б) мораль; 17. Мистецтво, функціонуючи в суспільстві, задовольняє певні соціальні потреби. Чи існує відмінність законів мистецтва та суспільства?а) так; 18.Монтеск'є писав, що релігія потрібна суспільству, тому що під страхом пекельних мук учить людей доброчесно.Чи є релігія і мораль тотожними?а) так 19. Який філософський напрям вважає, що головна роль у пізнанні належить розуму: в) раціоналізм; 20. Який філософський напрям цілком або частково відкидає можливість пізнання світу:д) агностицизм? 21. Відчуття визнаються єдиним джерелом пізнання: г) сенсуалізмом; 22. Виберіть істинне твердження, відчуття це: в) суб'єктивний образ об'єктивного світу; 23. Вчення, відповідно до якого знання може бути почерпнуто тільки із самого розуму або з понять, властивих розуму, називають: в) раціоналізм; 24. З позицій матеріалізму істина — це: б) адекватне відображення дійсності; 25. Критерієм істини вважається те, що погодиться: а) з думкою більшості; 26. Німецький інженер В. Сіменс вважав неможливим вжи вання в авіації апаратів тяжеліше повітря, Г. Гельмгольц за допо могою математики довів цю неспроможність. Розвиток авіації ці лком спростувал їх докази. Що ж є критерієм істинності теорії:г) перевірка практикою? 27. Наукові знання змінюються від одного етапу їхнього розвитку до іншого. Чи правильно визначати науку як систему суб'єктивного знанн а) так; 28. Рівень наукового пізнання, основними методами якого є спостереження й експеримент, називається: в) емпіричний; 29. Наука, претендуючи на вірне відображення дійсності, не відмовляється від методу ідеалізації (точковій електричний заряд, ідеальний газ, абсолютно тверде тіло), тому що ідеалізовані об'єкти дозволяють: б) моделювати неіснуючі об'єкти, з метою більш глибокого вивчення Хто перший з античних філософів почав вживати поняття «діалектика»: б) Геракл іт; 30. Фейербах, як відзначають дослідники, серйозно відно сився до гегелівської діалектики, тому тільки він «по-справжньому» переборов стару філософію. Що було ним зробле но у філософії? Він, використовуючи свій талант і бачення світу:а) розвив гегелівську діалектику; 31. Механ. об'єднання в єдине ціле різних, найчастіше протилежних точок зору, філософс поглядів, політичних оці нок прийнято називати:г) еклектикою; 32. Спосіб мислення, при якому те або інше вчення сприй мається як вічна істина: а) догматизм; 33. Що чому передує: б) кількісні зміни якісним; 34. Діалектичне заперечення це: б) знищення колишнього стану об'єкта зовнішнімифакторами; 35. Чому закон заперечення заперечення не називають про сто законом заперечення, що підкреслюється в реальному процесі розвитку введенням другого заперечення?б) зв'язок, наступність між старим і новим;
|