Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Монетаризм— сучасна економічна теорія, згідно з якою гроші та грошова система розглядаються як вирішальний фактор зростання 26 Розділ І. Вступ до економічної теоріївалового національного продукту і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика — як найважливіший інструмент здійснення економічної політики держави. Сучасний монетаризм виник у середині 50-х років ХХ ст. у США. Його засновник — професор економіки Чиказького університету М. Фрідмен. Основні положення викладені у збірнику «Дослідження в галузі кількісної теорії грошей» (1956). Теоретичними витоками сучасного монетаризму є ідеї представників раннього меркантилізму. У монетаризмі: ринок розглядається як саморегульована система, яка не потребує надмірного впливу держави; основним об’єктом дослідження стає грошова маса, що перебуває в обігу і яка є визначальним фактором розвитку економіки; основна ідея полягає у визнанні безпосереднього впливу змін грошової маси на рівень цін, реальні доходи, зайнятість; оскільки динаміка грошової маси має першочергове значення для розуміння коливань у виробництві, кредитно-грошова політика стає найефективнішим інструментом регулювання економіки; для економічних агентів попит на гроші, як на один із видів активів, формально збігається із закономірностями попиту на інші споживчі послуги. А саме тому держава повинна впливати на зміни попиту на гроші, що приводить до регулювання всіма іншими господарськими процесами; економічна політика не повинна швидко реагувати на зміни економічної кон’юнктури, а дотримуватися таргетування тільки одного показника в довгостроковому періоді, а саме досягнення цінової стабілізації, якій будуть підпорядковані інші завдання економічної політики (досягнення повної зайнятості, необхідних темпів розвитку, певного рівня банківського відсотка, оптимального співвідношення показників зовнішньої діяльності); раціональні очікування агентів господарювання пов’язані з очікуваною (а не передбачуваною) інфляцією, а тому при прийнятті рішення суб’єкти розраховують на певний та прогнозований темп інфляції, яка повинна перебувати в межах 3–5 %, що дасть можливість орієнтуватися на довгострокові господарські операції. Монетаристська програма державного регулювання набула широкого застосування в діях урядів багатьох країн, у тому числі і в Україні. Використання на практиці рекомендацій монетаристів (передусім, скорочення соціальних програм, зменшення видатків державного бюджету, широке застосування грошових форм різного роду пільг) не завжди давало відчутні результати, що спричинилося до критики з боку представників інших теорій.27 Глава 2. Етапи виникнення, становлення та розвитку економічної теорії З кінця 1970-х років в економічній науці формується особливий напрям неокласичної концепції, що широко трактує проблеми економічного життя. Він дістав назву нової класичної економіки. Найвідомішими течіями цього напряму є теорія пропозиції і теорія раціональних очікувань. Теорія пропозиції (А. Лаффер, М. Фельдстайн, М. Еванс та ін.), на відміну від кейнсіанської ідеї регулювання ефективного попиту, основну увагу приділяє розширенню пропозиції факторів виробництва, що дає змогу забезпечити економічне зростання. Для цього необхідно зменшити активність фіскальної політики держави (знизити податки, надання пільг деяким корпораціям, скоротити дефіцит держбюджету). Теорія пропозиції набула популярності на зламі 70–80-х років ХХ ст. Однак втілення рекомендацій цієї теорії у практику, здійснюване у 1980-ті роки в США адміністрацією президента Р. Рейгана, не дало бажаних результатів. Теорія раціональних очікувань (Р. Лукас, П. Сарджмент, Н. Уолес та ін.) ґрунтується на тому, що для прийняття рішень економічні суб’єкти повинні оптимально використовувати необхідну для них інформацію. Це означає, що вони мають не просто пристосовуватися до поточної економічної ситуації, а, використовуючи свої знання, враховувати можливі наслідки розвитку подій (як з боку окремих суб’єктів, так і з боку урядової політики) для того, щоб максимізувати свою вигоду. У цьому разі їхня поведінка буде цілковито раціональною, а окремі помилкові рішення не викликатимуть серйозних відхилень від очікуваних результатів. Здатність економічних суб’єктів приймати раціональні рішення за умови повної інформації, однаковою мірою доступної для всіх, розглядається як найважливіший фактор ринкового саморегулювання. Проте саме цього бракує сучасній економіці, яка базується на неповній інформації, що знаходить свій вияв у її асиметричності, асинхронності та невизначеності. Тож виникає питання — яким чином суб’єкти повинні приймати рішення в умовах неповної інформації. На це питання дає відповідь інституціональна теорія. Інституціоналізм —напрям сучасної економічної теорії, що досліджує економіку як сукупність інститутів, під якими розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, менталітет, інстинкти людей тощо. Він виник на зламі ХІХ–ХХ ст. у США. Його засновники — Т. Веблен, Д. Коммонс, У. Мітчел та ін. Інституціоналізм від самого початку являв собою загальносвітову течію. Його ідеї опрацьовували в Європі представники так званої соціологічної школи (М. Вебер, В. Зомбарт). У повоєнні роки інституціоналістські концепції розвивали Дж. Гелбрейт, Д. Белл (США), Ф. Перру (Франція), Г. Мюрдаль (Швеція) та ін.28 Розділ І. Вступ до економічної теорії Інституціоналізм у своєму розвитку пройшов два основних етапи: традиційний та неоінституційний. Традиційний інституціоналізм, пов’язаний з іменем Торстейна Веблена, основну увагу приділяв неекономічним чинникам розвитку економіки. На відміну від нього, основним предметом дослідження неоінституціоналізму було виявлення економічних принципів функціонування таких неекономічних явищ, як право, злочинність, політика уряду. Неоінституціоналізм є результатом поєднання неокласичних та інституціональних методів дослідження. До цього напряму належать теорія прав власності, теорія суспільного вибору, економіка права, економіка узгодження та ін. Найвагоміші наукові здобутки інституціоналізму пов’язані з іменами Джона Р. Коммонса, Рональда Коуза, Дугласа Норта. Представники неоінституціоналізму розробили також теорію «нового індустріального суспільства» (Дж. Гелбрейт) і концепцію «постіндустріального суспільства» (Д. Белл). Головними ознаками постіндустріального суспільства, за Беллом, є пріоритет науки і наукових знань, перехід від виробництва товарів до виробництва послуг, переважання серед працівників професійних фахівців і техніків тощо. Багато ідей інституціоналізму покладені в основу економічної політики розвинених капіталістичних країн, зокрема у США. Значною мірою ідеї інституціоналізму реалізовані у шведській моделі економічного розвитку. Сучасному інституціоналізму притаманні такі основні риси: економічна поведінка людей формується не тільки під впливом їх індивідуальних економічних рішень. За сучасних умов вирішальне значення мають правові, політичні, соціокультурні, психологічні й моральні чинники, які є наслідком існування певних угруповань людей у родині, фірмі, національних і релігійних утвореннях, різних організаціях, державі. Тому економічна наука повинна вивчати поведінку не ізольованих індивідів, а їх суспільних об’єднань — інститутів; прийняття рішення в умовах недосконалого ринку не може спиратися на повну інформацію, тому економічні дії людей здійснюються за певними правилами, в яких накопичується необхідна інформація, що дає змогу економічним агентам приймати більш результативні рішення; важливим способом регулювання економічних явищ стають не об’єктивні закони, що діють поза волею і свідомістю людей, а інститути (правила, норми, закони), які осмислено розроблюються людьми з метою координування й узгодження їхніх взаємовідносин; відносини між людьми відбуваються через трансакції, що означає обмін повноваженнями з метою отримання вигоди, переваги чи реалі29 Глава 2. Етапи виникнення, становлення та розвитку економічної теорії зації інтересу. Здійснення трансакцій вимагає певних витрат (на пошук партнерів, укладення угод, попередження опортуністичної поведінки контрагентів, специфікацію та захист прав власності), які регулюють розподіл ресурсів і стимулюють господарську діяльність. Сьогоднішній етап розвитку економічної теорії йде шляхом поєднання різних концептуальних теорій, розробки спільних методів пізнання економічних явищ і надання спільних рекомендацій та пропозицій стосовно регулювання економічних процесів.
|