Функціональне розвантаження (щадіння порушеної функції)

Щоб уникнути структурно-морфологічного ушкодження ФС і руйнування механізмів життєзабезпечення потрібна в період термінової компенсації, ще до початку процесу довготривалої компенсації. Наприклад, повне виключення живлення при гострому панкреатиті або фізичної напруги при гострому інфаркті міокарду.

Стимуляція саногенетичних процесів. Відбувається під час хвороби в період розпалу, і у стадії термінової компенсації, оскільки ефективна протидія етіологічному чиннику і блокування механізмів патогенезу є запорукою успішної трансформації фази термінової компенсації в стадію стійкої реабілітації і формування ефективних компенсаторних механізмів.

Стимуляція компенсаторних, репаративних (морфологічних і функціональних) процесів. Потрібна в період стійкої компенсації. Основним способом їх активації служить специфічне функціональне навантаження, адекватна можливостям збережених або таких, що включилися в процес компенсації структур, і поступове її збільшення. При цьому вона повинна строго відповідати наявним на даний момент функціональним можливостям (обов'язковий функціональний контроль), оскільки є неприйнятний як перенапруження компенсаторних механізмів, так і їх недонавантаження.

Достатнє енергетичне і пластичне забезпечення саногенетичних і компенсаторних процесів. Очевидно, що заповнення морфологічного тканинного дефекту, забезпечення підвищеного функціонування компенсуючих структур вимагає посиленого і повноцінного постачання організму поживними речовинами. Слід особливо підкреслити, що істотно обмежити достатнє енергетичне і пластичне забезпечення репаративних процесів може морфофункціональна нездатність систем життєзабезпечення прийняти і обробити збільшену кількість поживних речовин (існуючі захворювання, слабкість гомеостатичних систем, відсутність функціональних резервів).

Лікар-реабілітолог повинен враховувати це при підборі і організації енергетичного і пластичного забезпечення реабілітаційних процесів. Слід максимально допомагати активізації і розширенню резервних можливостей систем життєзабезпечення.

Динамічна корекція реабілітаційних процесів. Припускає цілеспрямовану дію на розвиток і прояв реабілітаційних компенсаторних процесів з метою максимально ефективної реалізації окремих саногенетичних і компенсаторних реакцій, а також для запобігання або зменшення прогнозованих їх побічних наслідків. Так, наприклад, при обструктивній дихальній недостатності запобігання небажаним наслідкам компенсаторного еритроцитозу (підвищення в'язкості крові) досягається за рахунок використання засобів, що покращують властивості реологій крові, або шляхом пригнічення самій цій компенсаторній реакції за допомогою ефективної кисневої терапії.

В ході тривалої реабілітації визначають момент, коли приріст або ускладнення стимулюючого навантаження не призводять до підвищення міри і якості реабілітації, а, навпроти, знижують її рівень, що може свідчити про досягнення межі у функціональній компенсації. У цей момент лікар реабілітолог повинен змінити тактику подальшого проведення реабілітаційного процесу.

Контроль становлення і стійкості компенсації втраченої функції потрібний для оперативних змін тактики реабілітації, а також для стратегічного прогнозу життя і працездатності пацієнта. Він здійснюється через моніторинг стану не лише фізіологічної системи, що реабілітується, але і інтактних систем, оскільки в становленні стійкої компенсації функціонального дефекту беруть участь усе ФС організму. В результаті цього контролю лікар-реабілітолог як життєві рекомендації повинен позначити для хворого його резервні можливості і розрахункові межі функціональних навантажень і призначити замісну функціональну терапію.