Методи ек. досл

1)Діалектичний метод – припускає розгляд явищ і процесів ек системине ізольовано, а в взаємозв’язку, і не в статиці, а в динаміці. Джерело розвитку – внутрішні суперечності.

2)Метод наукової абстракції – передбачає вилучення у процесі дослідження другорядних фактів, явищ, сторін, які не мають істотного значення для його кінцевого результату. За його допомогою визначають поняття, ек категорії, виявляються і формуються ек закони.

3)Аналіз – розчленування досліджуваного об’єкта на окремі елементи і вивчення кожного з них як необхідної частини цілого, дає можливість вивчити окремі сторони об’єкта, визначити певні поняття та їх зміст.

4)Синтез – передбачає обєднання різних сторін елементів досліджуваного об’єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв’язків між ними.

5)Метод пізнання – передбачає просування у дослідженні певного ек явища або процесу від окремого до загального.

6)Дедукція – передбачає просування при дослідженні від загального до одиничного.

7)Історичний – передбачає вивчення історії виникнення, розвитку і змін певних ек процесів і явищ один за одним у житті суспільства.

8)Логічний – досліджуються ек процеси та явища у іхній логічній послідовності виникнення і розвитку у напрямку від простого до складного.

9)Ек моделювання – це формалізований опис і кількісне вираження ек процесів і явищ на основі використання математики і економетрики.

6. Функції політичної економії. Місце ПЕ в системі ек наук

Предмет ПЕ – це виробничі відносини між людьми з приводу в-ва, розподілу та споживання матеріальних благ та полуг у світі безмежних потреб і обмежених ресурсів.

Обєкт –ек життя сусп. або економіка.

Функії ПЕ:

1)Пізнавальна – розкриває зміст ек законів, категорій, форм їх прояву і механізм дії.

2)Методологічна – застосовується при розробці методів, засобів, наукового інструментарію, необхідних для досліджування всіх ек наук.

3)Практична – загальне обґрунтування необхідності і віднайдення шляхів раціонального господарювання.

4)Прогностична – надає соц.-економ прогноз розвитку країни на більш-менш тривалий проміжок часу.

5)Ідеологічна - багато питань ПЕ мають прямий вихід на ідеологічну сферу, зачіпають ідеологічну боротьбу різних суспільних сил, волю яких виражають відповідні партії. Має виконувати на основі наукового доказу, шляхом розкриття й узагальнення реальної дійсності, вироблення сучасного економічного і політичного мислення.

7. Економічна думка в Україні

Економічна думка в Україні бере початок із суспільно-економічних поглядів Київської Русі, з таких пам'яток, як "Руська правда" Ярослава ("Повчання" Володимира Мономаха "Слово о полку Ігоревім" літопису "Повість временних літ" ("Київський літопис" ("Галицько-Волинський літопис" ("Моління Даниїла Заточника" (XIIIст.). Ці твори містять окремі елементи суспільно-економічної думки, що відображають ідеологію пануючого класу феодалів, його намагання зміцнити феодальний лад та обгрунтувати прагнення давньоруської держави відігравати самостійну роль у міжнародному житті.

8Виробничі можливості суспільства і потреби. Виробництво і його основні фактори.

Людина здійснює виробництво для задоволення своїх різноманітних потреб, підвищення рівня свого матеріального і соціально-духовного споживання. Потреби мають свої закони розвитку, які не збігаються із законами виробництва. Основним законом сфери виробництва є закон обмеженості ресурсів, а фундаментальним законом сфери особистого споживання — закон неухильного зростання потреб суспільства, які виробництво має задовольнити.

Виробництво -процес ств матеріал і дух благ необх для задоволення потрб людини,для існування і розвитку су-ва.

Фактори в -ва:

Земля-базис в-ва.праця.капітал-засоби в-ва.здатність до підприємництва.інформація.наука.освіта.екологія.енергія.час.

9. Сутність потреб та їх класифікація

Потреба — це природний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття і породжує прагнення змінити такий стан речей. Потреби — це спонукальні мотиви рушійних сил, що є об’єктивною основою «ідеальних спонукань» — інтересів, бажань, цілей і т. д.

Класифікація потреб:

1.За характером винекнення:-базові; -породжені розвитком цивілізації

2.За нагальністю задоволення: –першочергові; -ті, що задовольняються предметами розкоші

3.За засобами задоволення: -матеріальні; -нематеріальні

4.За субєктом: -особисті; -колективні; -суспільні; -вирабничі

5.За обєктами:-фізіологічні; -соціальні;-емоційні; -етичні; -естетичні; -духовні; -нерозумні.

10. Корисність продукту

11. Економічний Інтереси і потреби.

Економічні інтереси – це усвідомленні потреби в матеріальних благах. Економі́чний інтере́с — реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб суб'єктів господарської діяльності.

Класифікація інтересів за ознакою суб'єктивності: особисті (найманого працівника і роботодавця, учителя, депутата), сімейні інтереси домогосподарств, фірм, окремих демографічних груп, колективні, національні, визначається їх вагомість та роль у системі економічних інтересів, що склались на тому чи іншому етапі розвитку суспільства.

За об'єктами інтересів виділяють майнові, матеріальні, фінансові, інтелектуальні, духовні, соціальні інтереси.

Економічні потреби - це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість - економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини.

12. Необхідний продукт, Додатковий продукт

Необхідний продукт, частина суспільного продукту, виробленого працівниками матеріального виробництва, необхідна для нормального, з точки зору існуючих соціально-економічних умов, відтворення фізичних і духовних здібностей працівника і членів його сім'ї. Час, протягом якого виробляється Н. п., є необхідний робочий час, а праця, витрачена протягом цього часу, — необхідна праця.

Додатковий продукт, частина суспільного продукту, що створюється безпосередніми виробниками у сфері матеріального виробництва понад необхідного продукту. Час, протягом якого виробляється П. п., називається додатковим робочим часом, а праця, витрачена протягом цього часу, — додатковою працею.