Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
У якому розповідається про Королівський Рубін, про те, як рибалив Хропусь, та про загибель Мамелюка, а також про те, як будиночок Мумі-тролів перетворився на джунґліБуло це десь наприкінці липня. Над Долиною Мумі-тролів зависла спека. Навіть мухи не мали сили дзижчати. Знемагали запилені дерева, річка обміліла й ледь дзюркотіла спраглими дощу левадами. Вода вже не ставала морсом у чарівному капелюсі (якого, зрештою, перепросили й поставили на комоді перед дзеркалом). День у день сонце пражило Долину, сховану поміж узгір’ями. Уся дрібна живність поховалася по своїх прохолодних земляних нірках, замовкли птахи. Спека вплинула й на друзів Мумі-троля, вони тинялися один поза одного й раз у раз сварилися. – Мамо! – попросив якось Мумі-троль. – Придумай нам якесь заняття. Так гаряче, що ми скоро перегриземося… – Я вже це зауважила, любі дітоньки, і мушу зізнатися, що радо позбулась би вас на якийсь час… – мовила Мама. – Може, вам ліпше перебратися до печери на кілька днів? Ви б цілими днями ніжилися в морі й нікому не заважали… – Можна там навіть заночувати? – зрадів Мумі-троль. – Звичайно! А додому повертайтеся лише тоді, як між вами запанує лад. Як цікаво було оселитися в печері навсправжки. Посеред піщаної долівки друзі поставили гасову лампу. Кожен випорпав собі зручну ямку й вимостив її для спання. Харч – пудинг з родзинками, гарбузовий мус, банани, марципанові тістечка-поросята, кукурудзяні качани, а ще оладки на завтрашній сніданок – розділили на шість однакових порцій. Надвечір звіявся легенький вітерець і став гуляти понад безлюдним берегом. Сонце червоно заходило, виповнюючи печеру теплим промінням. Нюхмумрик награвав вечірні мелодії, Хропся лежала, поклавши кучеряву голівку на коліна Мумі-тролеві. Друзів розморило від ситості після пудингу з родзинками, але коли над морем опустилися сутінки, всім стало якось не по собі. – Це я колись знайшов печеру, – бовкнув ні сіло ні впало Чмих. Ніхто навіть бровою не повів – що, мовляв, чули про це сотні разів. – Хочете послухати страшну оповідь? – запитав Нюхмумрик, запалюючи лампу. – Дуже страшну? – поцікавився Гемуль. – Десь таку, як звідси до входу або й ще трохи далі, – сказав Нюхмумрик. – Якщо таке пояснення тобі щось каже… – Зовсім нічого, – відбуркнув Гемуль. – Починай, а я тобі скажу, коли стане страшно. – Гаразд, – погодився Нюхмумрик. – Цю байку розповіла мені одна сорока, коли я був ще малий. Слухайте! На краю світу стоїть височенна гора. Така височенна, що аж паморочиться в голові, чорна як сажа і гладенька мов шовк. Вона стрімко уривається у бездонне провалля, а хмари стеляться біля її підніжжя. На самому вершечку гори височить дім Чарівника. Ось такий, – і Нюхмумрик намалював на піску палац Чарівника. – А чому без вікон? – запитав Чмих. – Немає там ні вікон, ні дверей, бо Чарівник завжди прилітає додому по повітрю верхи на чорній пантері. Ночами він літає світом і збирає рубіни. – Що ти кажеш?! – нашорошив вуха Чмих. – Рубіни! А звідки він їх бере? – Чарівник може обернутися на будь-кого. Йому завиграшки просотатися під землю чи опуститися на морське дно, де лежать приховані скарби. – І що він робить з тою купою коштовного каміння? – заздрісно запитав Чмих. – Нічого. Лише колекціонує. Як наш Гемуль рослини. – Ти щось казав? – зірвався спросоння Гемуль. – Я саме розповідав, що рубінів у Чарівника не злічити, – пояснив Нюхмумрик. – Одні лежать великими купами, інші – вправлені у стіни й світяться, наче очі диких звірів. Дім Чарівника не має даху, тож хмари, котрі пропливають над ним, забарвлюються в криваво-червоний колір. Очі Чарівника теж червоно виблискують у темряві. – Я починаю боятися, – озвався Гемуль. – Не квапся, розповідай поволі, будь ласка! – Напевно, щасливий отой Чарівник! – зітхнув Чмих. – Зовсім ні! – заперечив Нюхмумрик. – І не буде щасливим, доки не знайде Королівський Рубін, майже такий завбільшки, як голова чорної пантери. Він палахкотить, немов живе полум’я. Чарівник розшукував його по всіх планетах, навіть на Нептуна залітав, але так ніде й не знайшов. Зараз подався на Місяць, має намір обнишпорити кратери, тільки надії мало… У глибині душі Чарівник здогадується, що Королівський Рубін знаходиться на Сонці, та як туди дістатися? Він робив спроби вже не раз, однак там надто гаряче. Оце й розповіла мені якось сорока. – Гарна байка, – похвалив Хропусь. – Дай мені, будь ласка, ще одне марципанове порося. – Це не байка. Усе розказане – правда, – сказав, помовчавши якусь хвилю, Нюхмумрик. – Я ні на мить не засумнівався! – випалив Чмих. – Надто коли йшлося про коштовне каміння! – Як можна пересвідчитися, чи Чарівник існує насправді? – недовірливо зронив Хропусь. – Я його бачив на власні очі, – мовив Нюхмумрик, припалюючи люльку. – Його самого і пантеру на самотньому острові гатіфнатів. Вони летіли серед хмар у сам розпал грози. – А ти нічого про це не сказав! – мало не образився Мумі-троль. Нюхмумрик лише здвигнув плечима. – Люблю таємниці… До речі, сорока ще казала, що Чарівник мав високого чорного капелюха! – Неймовірно! – скрикнув Мумі-троль. – То, напевно, він! – похолола Хропся. – Без сумніву! – ствердив Хропусь. – Що? Де? – схопився Гемуль. – Про що мова? – Про капелюх, звісно! – огризнувся Чмих. – Високий чорний капелюх, якого я знайшов навесні! Чарівний капелюх! Мабуть, його здуло вітром з голови Чарівника, коли той летів на Місяць! Нюхмумрик кивнув головою. – А якщо він повернеться за ним? – не на жарт занепокоївся Хропусь. – Я нізащо не відважуся глянути в його червоні очі. – Чарівник ще на Місяці, – спробував заспокоїти його Мумі-троль. – Туди далека дорога. – Неблизька, – потвердив Нюхмумрик. – А ще чимало часу заберуть пошуки Рубіна в кратерах. На довший час запала тривожна мовчанка. Кожному з голови не йшов чорний капелюх, що стояв удома на комоді перед дзеркалом. – Додайте трохи світла, – попрохав Чмих. – Чули? – злякано прошепотіла Хропся. – Там, надворі… Усі втупилися поглядами у чорний отвір входу до печери й прислухалися. Тихі-тихі, м’які кроки – може, крадеться пантера? – Це дощ! – здогадався Мумі-троль. – Нарешті пішов дощ! Тепер можна трішки й поспати… Всі повмощувалися у свої ямки, загорнувшись у ковдри. Мумі-троль загасив лампу і під тихе шемрання дощу поринув у сон. Коли решта товариства вийшла з печери, усе рибацьке начиння було вже складено. – А ось нарешті і ви, – гукнув Хропусь. – Гемулю, зніми щоглу і встанови кочети. – Чи так вже конче рибалити? – запитала його сестричка. – Під час риболовлі ніколи нічого не відбувається, а ще мені дуже шкода маленьких щучок… – Не хвилюйся, нині обов’язково щось відбудеться, – утішив її Хропусь. – Сідай на носі, менше заважатимеш! – Я допоможу! – зарепетував Чмих, хапаючись за скриню зі снастями, щоб залізти до човна. Човен загойдався, нахилився, скриня перекинулася і половина волосіні висипалася, зачепившись за кочети та якір. – Чудесно! – скипів Хропусь. – Просто неперевершено! Здалеку видно морського вовка! Знаєш, як поводитися на судні, і насамперед цінуєш працю інших! Ха! – І ти навіть не вилаєш його? – не йняв віри Гемуль. – Я? Його? – гірко розсміявся Хропусь. – Хіба слово капітана чогось варте? Де там! Покиньте все так як є – щось та впіймається! – з тими словами Хропусь заліз під лавку на кормі й накрився з головою брезентом. – Ото вже трам-тарарам! – буркнув Мумі-троль. – Бери весла, Нюхмумрику, треба з цього якось виплутуватися. А ти, Чмиху, осел! – Знаю, – покірно відповів малий. – З якого кінця почнемо? – З середини. Тільки ж не приплутай до волосіні свого хвоста! І Нюхмумрик, обережно загортаючи воду веслами, вивів «Пригоду» у море. – Рятуйте! – заверещав не своїм голосом Чмих. – Він нас усіх пожере! «Пригода» занурилася носом у воду, потім випросталася знову і на шаленій швидкості полетіла у відкрите море. Перед нею бринів натягнутою тятивою трос, і там, де він зникав у глибині, розбризкувалися навсібіч білі вуса шумовиння. Мамелюкові таки смакували оладки! – Спокійно! – командував Хропусь. – Зберігати спокій! Усім залишатися на своїх місцях! – Лиш би він не пішов углиб! – заклинав Нюхмумрик, забившись у куток на носі човна. Та Мамелюк рвав навпростець у безкрає море. Невдовзі берег ледь виднівся вузенькою смужкою на обрії. – Цікаво, чи надовго вистачить йому сили? – запитав Гемуль. – У найгіршому разі відріжемо трос, – озвався Чмих. – Бо інакше вся відповідальність ляже лише на вас! – Нізащо! – палко заперечила Хропся, труснувши гривкою. Мамелюк, змахнувши потужним хвостом у повітрі, враз розвернувся і знову попрямував у бік суходолу. – Він пливе повільніше! – гукнув з корми Мумі-троль, котрий, стоячи на колінах, пильнував кільватер. – Починає втомлюватися! Мамелюк таки втомився, але й розлютився не на жарт. Він раз у раз шарпав та смикав на всі боки «Пригодою» – здавалося, човен ось-ось перевернеться. Іноді завмирав, намагаючись обдурити рибалок, а потім з іще більшою силою збурював воду, аж хвилі хлюпали через ніс. Тоді Нюхмумрик добув з кишені гармонію і заграв на ній мисливську пісню, решта притупували йому в такт, аж палуба ходила ходором. О диво! У ту ж мить Мамелюк перевернувся догори черевом у воді. Ще ніколи в житті не доводилося їм бачити такої велетенської рибини! Якусь мить усі мовчки розглядали улов, а тоді Хропусь переможно вигукнув: – Я його таки упіймав! – Таки упіймав! – гордо підтакнула йому сестричка. Доки друзі тягли Мамелюка на буксирі до берега, дощ припустив дужче. Сукня Гемуля промокла наскрізь, а Нюхмумриків капелюх розквацявся і втратив форму. – У печері зараз, мабуть, дуже мокро, – озвався Мумі-троль, налягаючи на весла й хапаючи дрижаки від холоду. – Та й Мама, напевно, непокоїться, – додав він за хвилю. – То, може, повернемося додому? – з надією в голосі запитав Чмих. – І рибу покажемо! – підхопив Хропусь. – Повертаймося! – й собі підтримав Гемуль. – Неймовірні пригоди часом не така вже й погана річ! Змокнути, набратися страху, самотужки виплутатися з прикрої ситуації і таке інше… Але тільки до міри! – Як гарно! – прошепотіла Мама. – Це, напевно, Мумі-троль придумав, щоб зробити мені приємність. Вона обережно відгорнула ніжну квіткову заслону і встала з ліжка. – Агов! – репетував за стіною Тато. – Відчини! Я не можу звідси вийти! Мама Мумі-троля намарно силкувалася відчинити двері до Татового кабінету – грубі стебла ліан забарикадували вхід. Тож вона вибила шибку у дверях, які вели на сходи, і з немалими зусиллями вилізла через діру. Сходи заросли фіговими чагарями, а вітальня стала схожою на справжні джунґлі. – Ой-ой-ой! – скрушно похитала вона головою. – Це знову витівки отого капелюха! Розгублена вкрай, Мама сіла на сходинку, обмахуючись пальмовим листком, мов віялом. Із нетрів папороті, що заполонили всю лазничку, виринув Ондатр і жалібно поскаржився: – Ось до чого призводить збирання рослин! Я ніколи не мав цілковитої довіри до цього Гемуля! А тим часом ліани виповзли з комина, обплели пагінням дах, розкішним зеленим килимом встелили увесь дім. – Це вже переходить усілякі межі, – буркотів до себе Ондатр. Він знову заховався у хащах папороті, загорнувши рушником голову, щоб ніяке повзуче пагіння не добралося йому до вух. – А зараз я викраду Джейн! – репетував Хропусь. Не довго думаючи, ухопив сестрицю за хвоста й поволік її до нори під столом у вітальні. Повернувшись «додому», до затишного кубельця на дереві, Мумі-троль-Тарзан одразу збагнув, що трапилося. З небувалою спритністю він зісковзнув по ліані додолу і, стрясаючи джунґлі своїм бойовим кличем, кинувся на порятунок Джейн. – О-хо-хо! – зітхнула Мама Мумі-троля. – Здається, нашим дітям весело. – Мені теж так здається, – погодився Мумі-тато. – Подай банана, якщо твоя ласка! Отак мешканці Мумі-будиночка забавлялися до самого вечора, не турбуючись тим, що двері до льоху заросли; про бідолашного Гемуля ніхто навіть не згадав. Він усе ще сидів у промоклій сукні, котра прилипла йому до ніг, і пильнував Мамелюка. Знічев’я гриз яблуко або лічив тичинки тропічних квітів, найчастіше, однак, важко зітхав. Дощ ущух, настали сутінки. У ту мить як зайшло сонце, щось дивне почало діятися з зеленим пагорбом, на який обернувся будинок Мумі-тролів. Він в’янув так само швидко, як перед тим буяв. Плоди морщилися і падали у траву. Квіти стулили пелюстки, листочки поскручувалися. Знову увесь будинок зашарудів і затріщав. Якийсь час Гемуль спостерігав за тим, що відбувалося, а тоді підступив ближче й потягнув за галузку. Вона легко обламалася, суха й крихка, наче хмиз. Гемулеві раптом зблисла в голові думка. Він назбирав величезну купу гілляк, приніс з дровітні сірники і розпалив посеред саду ватру. Веселий, втішений Гемуль сів коло вогню посушити свою одіж. Тут не забарилася в його голові ще одна думка. З надгемульським зусиллям він затягнув до вогню Мамелючого хвоста. Печена риба була його найулюбленішою стравою. Коли родина Мумі-тролів та її приятелі з диких джунґлів таки проторували шлях до ґанку й відчинили вхідні двері, то побачили перед собою страшенно щасливого Гемуля, котрий уже встиг спожити сьому частину Мамелюка. – Негіднику! – заволав Хропусь. – Тепер я не зможу зважити свою рибину! – Зваж мене і додай! – незворушно хмикнув Гемуль. Не було у цю мить сили, яка б могла зіпсувати йому настрій. – А тепер спалимо джунґлі! – запропонував Тато Мумі-троля. На заклик відгукнулися всі й кинулись виносити з хати хмиз та бадилля, а потім розклали ще не бачене у Долині Мумі-тролів вогнище. Мамелюка запекли на тому вогнищі повністю і з’їли геть усе, з головою та хвостом вкупі. Потім ще довго не стихали суперечки, яким завдовжки він був: сягав від сходів до дровітні чи лише до бузкового куща? Розділ шостий,
|