Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
ТЕМА 4. ХОР ЯК ВОКАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ
1. Всі органи, що беруть участь у голосоутворенні, в цілому утворюють голосовийапарат. До його складу входять: ротова та носова порожнини, глотка, гортань з голосовими зв’язками, трахея, бронхи, легені, грудна клітка з дихальними м’язами і діафрагмою та центральна нервова система. Органи, що беруть участь у голосоутворенні, є технічними виконавцями наказів, які ідуть від центральної нервової системи, в результаті її складної діяльності при співі. Органом, де відбувається зародження звуку є гортань. Вона розташована по середній лінії шиї в передньому її відділі і являє собою трубку, верхній отвір якої, відкривається в порожнину глотки, а нижній – безпосередньо продовжується в трахею. Гортань виконує потрійну функцію: дихальну, захисну та голосову, і має складну будову. Її основу складають хрящі, що з’єднуються між собою рухомо за допомогою суглобів та зв’язок, переплетених з середини та назовні м’язами. Внутрішня поверхня гортані вистелена слизовою оболонкою. Головним хрящем гортані є щитоподібний, що визначає її розмір (у чоловіків - виступ на передньому краї шиї у вигляді кадика “ адамове яблуко ” - у басів значний, у тенорів – менший та малопомітний). Перстнеподібний хрящ у нижній частині гортані та дві пари черпакуватих хрящів, що приводять у коливання голосові зв’язки. Під час дихання вхід у гортань відкритий. При ларингоскопічному огляді можна побачити з обох боків симетрично розташовані два виступи слизової оболонки (один над другим). Між ними невеличкі симетричні заглиблення – морганієвішлуночки. Верхні виступи називаються несправжніми складками, нижні – істинними голосовими складками. Голосові складки як і вся слизова - це “рихла” з’єднувальна тканина залоз, що складається зі слабо розвинених м’язів, які змикають ці складки. При голосоутворенні залози зволожують голосові складки. Голосові складки в стані спокою утворюють трикутну щілину (при диханні), яка називається голосовою щілиною. При голосоутворенні голосові зв’язки змикаються, голосова щілина закривається. Поверхня голосових складок вкрита щільним еластичним волокном перлинного кольору. Голосові складки поділяють порожнину гортані ніби на два відділи: надскладкові та підскладкові. Всі м’язи гортані поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні змикають голосову щілину, зовнішні – з’єднують її зверху з під’язичною кісткою, а знизу з грудною кісткою. Вони також піднмають і опускають всю гортань, фіксуючи її на відповідну висоту. Знизу гортань безпосередньо переходить в дихальне горло або трахею. Трахея являє собою трубку, що складається з хрящових незамкнених назад кілець. Ці хрящові пластинки також переплетені між собою м’язами. Трахея переходить у два великих бронхи, які деревоподібно розгалужуючись, перетворюються на більш дрібни. Самі маленькі - бронхіоли закінчуються пухирцями, в яких відбувається газообмін. Бронхи є основою легенів, які розміщуються в герметично ізольованій від оточуючого середовища грудній клітці. Грудна клітка спереду скріплена з грудною кісткою, ззаду з хребтом. Хребет з’єднаний з грудною кісткою дугоподібними ребрами. Кістях грудної клітки оповитий парними м’язами, що беруть участь у диханні. Одна пара м’язів – при вдиху (вдихателі) піднімають дуги ребер і тим самим розширюють порожнину грудної клітки. Друга пара (видихателі) опускає ребра, тобто здійснює видих. Діафрагма або грудочеревна перетинка – це дуже міцний м’язовий орган, який відділяє грудну порожнину від черевної. Діафрагма регулює швидкість витоку повітря та підскладочний тиск при утворенні звуку та його сили. Ротова порожнина: її боковими стінками є щоки, дно заповнює язик, передню стінку утворюють губи. Стелю утворює кісткова пластинка, що відділяє ротову порожнину від носової (тверде піднебіння), яке переходить в напрямку до гортані в м’яке піднебіння. М’яке піднебіння закінчується маленьким виступом-язичком, який разом з коренем язика, піднімаючись, утворює “зев”. Тверде та м’яке піднебіння разом з передніми зубами утворюють купол.
2. В акустиці резонатором називається порожнина, заключена в пружні стінки, яка відгукується на певні звукові тони. У вокальній практиці прийнято розрізняти верхні і нижні резонатори. Верхні резонатори лежать вище гортані: глотка, рот, ніс, придаткові порожнини носа, лицевий кістяк; нижні резонатори – порожнини, які лежать нижче глотки: частина гортані, трахея, бронхи та грудна клітка. Нижні резонатори впливають не тембр, сприяють підвищенню активності голосових зв’язок, при найменшій затраті енергії. Відчуття співаком вібрацій грудного резонатора свідчить про повноту звучання голосу, особливо його нижніх тонів. Порожнина рота має значення для формування співацького голосу при утворенні голосних і приголосних. Під час співу м’яке піднебіння перекриває вхід у носоглотку. Якщо перекриття неповне, звук набуває носовий відтінок. Придаткові порожнини носа також беруть участь у резонуванні. Відчуття резонансних явищ являється індикатором хорошої організації співацького апарату, сприяє знаходженню високого, яскравого, польотного звуку. Таким чином, вібрації, що утворюються в цих порожнинах є не причиною, а наслідком хорошого звучання голосу.
3. Діапазон – звуковий об’єм голосу дорослого співака. Він складає приблизно дві октави. Робочий діапазон – найбільш вживаний голосовий обсяг, який складає півтори октави. Звуковий об’єм голосу не однорідний, він поділяється на регістри. Регістр – послідовний ряд однорідних звуків, які відтворюються одним механізмом голосоутворення. Розрізняють 2 типи роботи голосового апарату, які відповідають грудному регістру і фальцету. Грудний регістр характеризується повним замиканням голосової щілини, при фальцеті замикання голосової щілини неповне, зв’язки вібрують лише вільними середніми краями. Фальцет слабший, бідніший за тембром, ніж грудний регістр. Мішаний регістр характеризується поєднанням елементів грудного і фальцетного (головного) голосоутворення. Протягом всього діапазону співаки користуються мішаною формою голосоутворення. На межах регістрів знаходяться зони звуків, на яких відбувається перебудова голосового апарату – перехідні ноти. Ці зони чути у співаків, які співають натуральними голосами, не використовуючи прийомів згладжування регістрів. На перехідних нотах голос стає тьмяним, менш стійким, ніби “западає” (особливо це помітно у співаків-початківців), а пройшовши цю зону, починає звучати знову яскраво, але в новому забарвленні. Чоловічі голоси мають два регістри: грудний і головний; жіночі – три: грудний, медіум і головний. Відповідно і зон перехідних нот у чоловіків – одна, у жінок – дві. У жіночих голосів більш помітний “перелом” голосу при переході від грудного регістру до медіуму. Перехід від середнього регістру до верхнього менш помітний. Верхній регістр у жінок – це мішаний регістр з перевагою головного звучання. Він динамічніший і багатший за тембром, ніж фальцет у чоловіків. Фальцет зустрічається у колоратурних сопрано на крайніх верхніх звуках (мі, фа3), які називаються “флейтовими звуками”. Фальцет у чоловіків розширює діапазон, приблизно наполовину октави вгору і може опускатися вниз до середини грудного регістру. В сольному співі чоловічі голоси використовують фальцет не дуже часто. В хоровому звучанні фальцет дає красивий звук і є необхідним прийомом. Ним, наприклад, часто користуються тенори у верхньому регістрі. Для кожного типу голосу характерні свої особливості звучання і свої межі регістрів. Знання цих особливостей важливе для визначення типу голосу і для його розвитку.
4. Теситура – висотне положення звуків мелодії по відношенню до діапазону голосу. Теситура може бути середня, висока і низька, зручна або незручна. Теситура зручна, якщо голос звучить вільно і красиво. Якщо в процесі співу голос звучить напружено, художньо-виразні і технічні завдання деякою мірою перевищують природні співацькі можливості голосу – теситура вважається незручною. Якщо хорова партія розташована в високій теситурі потрібно слідкувати за прикритістю звука, уникати його форсування. У низькій теситурі - необхідно звертати увагу на щільність звука, його виразність. В усіх випадках визначну роль відіграє особистий слуховий контроль за звучанням не тільки керівника хору, але й кожного його учасника. Основна кваліфікація співацьких голосів (сопрано, альт, тенор, бас) склались в хоровому мистецтві в ХІV ст. в процесі розвитку багатоголосного співу. В ХІІ-ХІІІ ст. з’являється дискант (пізнелат. Discantus: dis – відокремлене, cantus – спів), голос, що виконував головну мелодію (cantus firmus). Пізніше його стали називати тенором (лат. tenere – тримати). Згодом до цих двох голосів приєднався контртенор, який по мірі можливостей, співав або вище, або нижче тенора. Однак, дуже швидко, в зв’язку з надмірними вимогами, що пред’являлися до голосів щодо їх діапазону, він був поділений на два – бас (італ. basso - низький) та альт, названий так тому, що був розташований вище тенора (італ. altus – високий).Значно пізніше виник розподіл верхнього голосу на більш високий – сопрано (італ. sopra – над) та менш високий, що отримав назву середнього – меццо-сопрано. Альт в італійській школі став називатися контральто. В багатьох партитурах старих італійських майстрів замість прийнятого тепер найменування жіночого голосу альт зберіглася назва - контральто. Останнім відокремився в самостійний тип голосу – баритон. Низький тенор дав початок ліричному баритонові, а високий бас – драматичному. В партитурах і клавірах переважно фіксуються тільки типові назви голосів. Хорові голоси - сопрано перше та друге, альти парші та другі, тенори перші та другі, баси перші та другі, октавісти. Сольні голоси - сопрано, меццо-сопрано, контральто, тенори, баритони, баси. В теперішній час розрізняють: ü сопрано – колоратурне, ліричне, драматичне, лірико-колоратурне, лірико-драматичне, ü меццо-сопрано – ліричне та драматичне, ü контральто, ü тенор – ліричний, драматичний, лірико-драматичний, альтіно, ü баритон – ліричний та драматичний, ü бас – високий, низький, октавіст (високий, центральний, профундо).
5. Співацькі голоси мають різні характеристики. Однорідні та близькі за тембром, а також за об’ємом діапазону голоси поєднуються в хорові партії. Хорова партія - група однорідних голосів в хорі, які в унісон виконують свою мелодію - частину хорового твору. Правильне формування кожної хорової партії - необхідна умова створення хору. Основні вимоги до хорової партії: а/ володіння повним діапазоном даного голосу; б/ володіння хоровими фарбами, наявністю м’яких ліричних і сильних драматичних голосів. Працюючи з хоровою партією диригент повинен досягти єдності і краси звучання, вміло використати позитивні можливості і маскувати недоліки окремих співаків, відпрацювати інтонаційну стійкість і динамічну рухливість. Вирішальна умова успіху - використання єдиних вокальних принципів в поєднанні з індивідуальним підходом. a. Група жіночих голосів складається з сопрано І- ІІ та альтів І- ІІ. Партія сопрано. Сопрано- високий жіночий голос. Колоратурне сопрано – найлегший і рухливий голос. Діапазон: до1 – фа, соль3. У хорі використовується як сольний голос, адже він тембрально погано зливається в ансамблі з іншими голосами. Лірико-колоратурне сопрано має такий самий діапазон, але добре зливається з іншими голосами. Ліричне сопрано має діапазон: до1 – до3. Ліричні сопрано володіють м’яким, теплим звуком. Нижній регістр звучить досить слабо, бідний за тембральним забарвленням. Середній регістр – дуже виразний, динамічний, світлий. Яскраво звучить верхній регістр. Лірико-драматичне та драматичне сопрано володіє великою силою і може виконувати досить низькі звуки. Нижній і середній регістр звучить соковито і повно, верхній – сильно, насичено, яскраво. Діапазон: до1 – до3. Зона примарних звуків у сопрано – сі1 – до2. Перехідні ноти – мі, фа1 – мі, фа#2. Дуже часто партія сопрано виконує функцію основного мелодичного голосу, тому вона повинна володіти яскравим, красивим тембром. Партію сопрано І формують лірико-колоратурні та ліричні сопрано, сопрано ІІ – лірико-драматичні та драматичні сопрано. Партія альтів. Низькі жіночі голоси. Складається з меццо-сопрано. Діапазон: мі-фа малої октави - мі-фа2. Ліричне меццо-сопрано не має великої сили, але відрізняється красивим тембром грудного регістру. Драматичне меццо-сопрано – голос менш рухливий. У нижньому регістрі звучить яскраво, сильно, у верхньому крикливо. Контральто – голос рідкісний, має дуже густий нижній регістр. Верхній регістр дуже невеликий і малоцікавий. Перехідні ноти партії альтів – мі-фа#1 - до-ре#2. Зона примарного звучання альтів – соль-ля1. Партію альтів І формують ліричні меццо-сопрано, альтів ІІ – драматичне меццо-сопрано та контральто. b. Група чоловічих голосів складається з тенорів І-ІІ, басів І-ІІ. Партія тенорів. Тенори – високі чоловічі голоси. Тенор-альтіно – найвищий, легкий і рухливий чоловічий голос, діапазон: ре-мі малої октави - мі, фа2. Тенор-альтіно – голос рідкісний, наявність цих голосів у складі хору сприяє досягненню яскравого, дзвінкого і легкого звучання у верхньому регістрі. Нижній регістр – слабкий, бідний обертонами. Ліричні тенори мають м’який тембр. Загальний діапазон: до малої октави – до2. Драматичний тенор відрізняється великою силою звучання у верхньому регістрі і повним, насиченим звуком у нижньому. Основу хорової партії тенора І складають ліричні тенори, других – драматичні. Перехідні ноти – мі - фа#1. Зона примарного звучання сі малої октави – до1. Партія басів. Баси – низькі чоловічі голоси. До хорової партії басів відносяться і баритони. Баритон є середнім голосом між басом і тенором, причому ліричний баритон за своїм характером звучання наближається до тенора, а драматичний – до баса. Діапазон баритонів: ля в. окт - ля1. Нижній регістр звучить у баритонів в’яло, глухо. Середній і високий – насичено і легко. Зона перехідних звуків до – мі1. Примарна зона – соль-ля малої октави. Високі баси відрізняються від баритонів великою м’якістю, компактністю звучання, більш темним тембром. Високі баси легко, повно, насичено звучать у верхньому і середньому діапазоні. Нижні звуки менш насичені і досить слабкі. Низькі (центральні) баси характеризуються більш повним і сильним звучанням у нижній частині діапазону і тяжким у його крайній верхній частині. Загальний діапазон партії басів: Мі-Фа великої октави – мі-фа1. Перехідні ноти басів сі малої октави – до#1. Зона примарного звучання мі-фа# малої октави. Особливу групу партії других басів складають октавісти (профундо). У великому хорі їх 2-3, в середньому 1-2. Це дуже низькі баси, діапазон яких: ля контроктави – до1. Практично корисні звуки від соль контрактами до Мі великої октави. Верхніми звуками свого діапазону октавісти майже не користуються. Деякі октавісти мають у своєму діапазоні ля, соль, іноді фа контроктави. Головне призначення октавістів – подвоєння в октаву басового голосу і підсилення партії басів в нижньому регістрі. Найкращий ефект звучання на р і рр. Октавісти, за висловленням К. Пігрова, «розкіш для хору, але розкіш ця конче потрібна». У хорі баритони та високі баси виконують партію баса І. Партія баса ІІ формується із низьких (центральних) басів та октавістів.
6. a. Хоч голоси дітей і поступаються по силі голосам дорослих, але вони відрізняються своєю дзвінкістю, летючістю, сріблястістю. Різниця заключається в анатомо-фізіологічних особливостях будови дитячого апарату. На відміну від дорослих, гортань дітей розташована високо і в 2-2,5 рази менша від дорослого. Хрящі гортані м’які, повністю несформовані. М’язи також розвинені слабо. Голосові складки – тонкі та короткі. До 5 років у дітей в голосових складках не розвинені вокальні м’язи. На їх місці – рихла з’єднувальна тканина. З 5-тирічного віку починається розвиток голосового апарату. Весь процес становлення голосового апарату проходить умовно в три етапи: 1. з 5 до 9-10 років; 2. з 9-10 до 11-13 років; 3. з 13-14 до... років. На першому етапі - голосові складки коливаються лише своїми еластичними краями і повністю не змикаються. Голосоутворення відбувається за фальцетним типом (тобто голос звучить в одному регістрі – головному). У цьому віці дитячі голоси приблизно мають однаковий діапазон в межах першої октави. Вийняток складають ”гудошники” – голосоутворення яких складається по типу грудного регістру (декілька нот). Голоси дівчаток і хлопчиків не відрізняються за звучанням. На другому етапі - з 9-10 років, по мірі розвитку вокальних м’язів, голоси дітей звучать з більшою силою, збагачуються обертонами, збільшується діапазон (особливо міцне та яскраве звучання на середній ділянці).У деяких дітей на нижніх нотах з’являються елементи грудного звучання. Розширюється діапазон нижньої октави. У інших дітей діапазон розширюється доверху. Таким чином, у дітей з 10-тирічного віку поступово розділюються тембри голосів на високі та низькі. На цей час голосові складки помітно збільшуються і в середині їх вже зформовані голосові м’язи. Також зміцнюються дихальні м’язи, збільшується об’єм легенів, сила звучання. Таким чином рельєфно відрізняються три регістри – головний, грудний, мішаний.У цьому віці легко відрізняються за звучанням та силою голоси дівчаток та хлопчиків. На третьому етапі - після 13 років дитячий організм вступає в період статевого розвитку,відбувається перебудова дитячого організму в дорослий. В зв’язку з цим, проходять зміни в голосовому апараті. Змінюється діаметр бронхів, глибина і висота твердого піднебіння (особливо у хлопців), розвивається рухливість м’якого піднебіння. Збільшується форма та об’єм ротової порожнини і глотки. Мутація: Зміна та перебудова організму називається мутацією. Процес мутації проходить по-різному: це залежить від розвитку психіки, від загального фізичного стану та здоров’я дитини і від кліматичних умов. У дітей, що проживають в середній полосі статеве дозрівання охоплює вік приблизно 14- 17 років. У підлітків південних країн мутація відбувається раніше, у дітей що хворіють інфекційними хворобами, загальними захворюваннями, мутація відбувається пізніше. В одних і тих самих кліматичних умовах в залежності від індивідуальних особливостей (стану здоров’я, розвитку психіки) мутація може бути ранньою (11 років) або запізнілою (до 17 і далі років). Зміна голосів у дівчаток і хлопців відбувається неоднаково. У дівчаток –спокійно, поступово, у хлопчиків -різкі, стрибкоподібні зміни голосу. У хлопчиків голоси понижуються на октаву (чого не відбувається у дівчаток). В період статевого дозрівання відмічається швидкий ріст гортані, у дівчаток на 1/3, у хлопчиків на 2/3, причому різко витягується вперед гортань, голосові зв’язки подовжуються. Бурхливий розвиток гортані супроводжується посиленим приливом крові до зростаючих тканин і запальними змінами в них. У хлопців ці зміни виражені яскравіше і тому викликають більш різкі порушення в голосоутворенні. В мутаційному періоді умовно розрізняють 3 стадії: 1 - початкова; 2 - мутаційна; 3 - завершальна. Вони характеризуються відповідними ознаками ü за змінами в звучанні голосу, ü за суб’єктивними відчуттями дітей, що співають, ü за допомогою огляду гортані лікарем. На першій стадії відбувається: ü втрата верхніх крайніх нот, у хлопчиків з’являються нові звуки в малій октаві; ü незручність та кахикання, охриплість, сипіння, псується тембр, виникають тьмяні ноти, голос грубшає, поступово втрачає летючість, легкість, дзвінкість, інтонація стає нестійкою, підвищується голосова втома; ü в гортані - легке запалення, почервоніння слизової оболонки, невелика кількість слизу на голосових складках, в’ялість змикання. На другій стадії відбувається: ü всі явища ще більш прогресують, з’являються больові відчуття, ускладнення в звукоутворенні. Скорочується діапазон дитячого голосу, у хлопчиків – до декількох звуків, різко падає сила звуку. Хлопчики співають двома голосами – дитячим і більш низьким, близьким за звучанням до чоловічого (при різких переходах від одного до другого голос зривається). Але в розмовній інтонації зрив відбувається ще раніше, ще до мутації, тобто розмовний голос мутує раніше. У дівчаток – голоси грубішають, набувають тріскотливих призвуків, стирається тембр і падає сила звуку на середній ділянці діапазону (мі-сі1– фа1-до2). ü в гортані відбуваються зміни – сильне почервоніння слизової, набряк в області черпакуватих хрящів (задня стінка гортані), запалення голосових складок, в цьому періоді відбувається стрибок в рості гортані та голосових складок.
|