Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Право як екзистенція 4 pageзумовленості минулим, а коли ми ігноруємо санкцію, це означає, шо ми відмовляємося від власного інтересу, від цілей, яких намагаємося досягти в майбутньому. Р. Ієрінг взагалі зводив сутність права до захищеного інтересу, до цілеспрямованої діяльності. Санкція (позитивна або негативна) - це завжди досягнута або недосягнута мета^ без якої сама діяльність, певна поведінка, активність втрачають сенс. Санкція саме й надає смислу нормі, без неї норма як Модель ефективної для досягнення даної мети поведінки просто непотрібна. Досягнута мета - це позитивна санкція, вона складає основу права, оскільки найбільш адекватно виражає його призначення. Негативні санкції - це пастки на шляху до мети, їх неможливо уникнути, Оскільки ніхто не знає безпомилкових шляхів до мети, то помилки неминучі. У будь-якому випадку без мети і без санкцій немає й поведінки. Санкція - такий же "законний'? елемент норми права, як і гіпотеза. Про це свідчить не лише онтологічна структура діяльності ("причина - дія - наслідок"), темпоральна структура діяльності ("минуле * тепер - майбутнє"), а й сутність діяльності самої собою - досягнення певної мети, отримання певного результату, наслідку, санкції, звичайно, і перш за все* позитивної. Найбільш переконливою, з нашого погляду, є концепція тричленної структури норми права, яка також має свої чисто логічні аргументи. Так, якщо уважно розглянути компоненти, з яких складається імплікація; (p-»q), то стає очевидним, що вона зовсім не двоелементна, як здається прибічникам відповідної концепції, адже "р" імплікації є антецедентом - підставою, умовою^ тим, з чого випливає висновок, a "q" - консеквентом т тим, що випливає з антеце* дента, результатом слідування, висновком, наслідком. Тому консе-квент імплікації відповідає в структурі норми права саме санкції, а не диспозиції, адже санкція є завжди наслідком відповідних дій. Приводячи імплікацію як логічний аргумент на користь двоелементної структури норми, прибічники даної точки зору чомусь не помічають невеличкого символу "->" в структурі самої імплікації, який тут є не тільки головним, але за своїм змістом найважливішим, значущим і визначальним у науці логіки загалом. Більше того, на вченні про логічне слідування (а саме воно в імплікації позначається зв'язкою "->") тримається вся наука логіка. Логіка і є наукою про закони слідування.2 Будь-які висновки, отримані всу- ■* Див.: ИерингР. Цальв праве. - Том І. - Спб., 1881. 2 Див.: Зиновьев А.А. Логическое следование // Проблемы логики и теории познания. -М., 1968. - С. 77-112; його ж: Логическое и физическое следование // Проблемы логики научного познания. - М.: Наука, 1964. — С. 87-150; Боброва Л.А. К проблеме логического следования// Йесгник МГУ. - Сер. Философия. -1966. - № 2; Войшвишго Е.К. Символическая лота- 244 переч цим законам, є хибними, вони не слідують, не випливають із відповідних засновків, аргументів, фактів. Мислення у формі умовиводів, щоб бути істинним, не може уникнути законів правильного слідування, а спростування часто постає як демонстрація порушення цих правил при отриманні висновку. Щоб отримати консек-вент (наслідок, висновок) з антецеденту (підстав, аргументів, умов), необхідно проявити інтелектуальну активність, здійснити певний процес мислення за відповідними правилами (чи не нагадує це правила поведінки, виражені у диспозиціях?). Тільки дія, розумова інтенсивність може забезпечити логічний перехід, логічне слідування від антецедента до консеквента. Логічне слідування, позначене в імплікації зв'язкою "-»", і є певний спосіб інтелектуальної дії, без якої "р" не здатне породити наслідок "q". Логічне слідування, яке завжди повинно відповід&ти певним правилам (наприклад, загальним і спеціальним правилам фігур силогізму), є самостійним^ самодостатнім і визначальним елементом імплікації, і в структурі норми права відповідає її диспозиції. Тому імплікативна формула "p->q" свідчить саме про три-, а не двоелементну структуру норми1. Та навіть якщо на мить і припустити умовно, що тільки "р" і "ч" є елементами норми, то тоді "q", як наслідку, все одно краще було б відвести роль санкції, а не диспозиції, як це прийнято в концепції двоелементної структури. Саме дія має наслідок, а не умова, обставина дії. Про те, що концепції двоелементної структури норми права "чогось бракує", свідчить точка зору С.С.Алєксєєва, яку можна було б назвати перехідною до визнання триелементного складу норми. Відомий теоретик поділяє всі норми права на "норми-приписи" і "логічні норми". "Норма-припис, як правило, відповідає первинній структурній частині тексту нормативного акта (статті, пункту, абзацу статті, конкретній фразі тексту).... Логічна норма, покликана виражати в основному зв'язки між спеціалізованими нормативними приписами, їх державно-владні, регулююче-примусові якості, у більшості випадків міститься в декількох статтях нормативного акт або навіть у статтях різних нормативних актів".2 Якщо норма-припис, а саме вона частіше використовується в нормативних актах, як правило, складається з двох елементів (гіпотези-диспозиції в регулятивних нормах, диспозищї-санкції - в охоронних), то логічна ка (классическая и релевантная): Философско-мегодологические аспекты. - М.: Высш. шк 1989.-С. 88-138. 1 Про інші аргументи на користь тричленної струкіури правової норми, відповідючої ло 2 Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в двух томах. Том II. - М.: Юр. лит норма має обов'язково триелементну структуру. Виявляється ж вона тільки внаслідок цілої низки логічних операцій, пошукової й аналітичної роботи, тобто як результат певних пізнавальних процесів. "Найменування "логічне", - зазначає С.САлєксєєв, - у даному випадку використовується тільки для того, щоб указати на спосіб виявлення елементів норми (логічний аналіз), їх своєрідність (вони виражають логіку права) і тим самим відокремити норми з усіма (трьома) елементами від конкретних норм-приписів....Так що в кінцевому підсумку регулятивні й охоронні норми-приписи вира-жйоться у вигляді логічних норм, де є всі три елементи - гіпотеза, диспозиція, санкція".1 В усякому випадку "тільки за наявності всіх своїх основних елемнтів норма права може забезпечити державно-владне, юридичне регулювання суспільних відносин". Хоча Ю.В.Кудрявцев і відносить С.С.Алєксєєва до прибічників концепції двоелементної структури норми, насправді, як ми бачимо, в останнього розроблено досить оригінальну систему аргументації, що обґрунтовує ідею триелементної структури норми права, без якої вона не може реалізувати свою природу і соціальне призначення в усій повноті. Норма-припис - це робочий, техніко-юридичний спосіб її функціювання в законодавстві та правозасто-суванні, правом же вона стає тільки у повноті своїх елементів, їх єдності й структурній цілісності. Інша справа, що забезпечується ця цілісність (коли норма стає правом) тільки як результат пізнавальної роботи, логічного аналізу, інтелектуальної напруги і гносеологічної інтенсивності загалом. "Цінність тричленної формули полягає в тому, що вона стимулює практичних працівників до ретельного та всебічного аналізу нормативного матеріалу в повному його обсязі, до зіставлення нерозривно пов'язаних між собою статей і нормативних актів, до виділення та зіставлення умов застосування правової норми, її змісту, наслідків її порушення". На прикладі норми права чудово видно, що право може функціювати саме як пізнавальний, гносеологічний процес, поза яким воно втрачає свою регулятивність. Концепція триелементної структури норми права, на наш погляд, не тільки повніше розкриває її структурну специфіку, але й показує, що її логічні й гносеологічні властивості відображають саму природу норми, ігнорування якої сприяє дисфункціональності права загалом. 'Тамсамо. -С. 58,60. 2 Там само. -С. 57. 3 Кудрявцев Ю.В. Нормы права как социальная информация. - С. 57. Але проблема логічної структури норми права не вичерпується розв'язанням питання про кількість її складових елементів. Ситуація значно ускладнюється, коли необхідно враховувати і динаміку-елементів норми права, що трапляється майже постійно, оскільки право не є якимсь статичним явищем. Відображаючи і регулюючи соціальний розвиток, воно не коже не бути динамічним, мінливим, навіть суперечливим. Тому для аналізу структурної динаміки норми права вже недостатньо апарату формальної логіки. Виникає потреба у використанні певних принципів і методів діалектичної логіки, призначеної саме для аналізу процесів динаміки, розвитку.1 "Гносеологічний аналіз права,- як зауважує Н.НєнОвські, - неможливий без діалектичної логіки".2 Чому серед теоретиків права й криміналістів тривають дискусії про статус певних елементів відповідних норм права, а саме: те, що в одних випадках визнається як «гіпотеза - санкція», в інших -як «диспозиція - санкція», те, що для одного суб'єкта права визнається як санкція, для іншого, уповноваженого - постає як диспозиція і т.ін.? Ці непорозуміння, що породжують численні дискусії, викликані функціональною динамікою елементів правової норми, зумовленою динамікою правових процесів загалом. У цих умовах окремий елемент норми права не залишається абсолютно незмінним, статичним, таким, що не зазнає впливу інших елементів і загальної соціальної ситуації, яку покликана врегулювати норма. Тому за певних умов елементи норми права мають здатність змінювати своє функціональне призначення, переходити один в одного. Тоді й справді те, що для одного постає санкцією, для іншого суб'єкта права може бути тільки гіпотезою, а в інших випадках -диспозицією норми тощо. Наприклад, згідно зі СтЛ764 Кримінального кодексу України, судові рішення, вироки, ухвали, які набрали чинності (санкція), обов'язкові до виконання всіма службовими особами (диспозиція), і за умисне їх невиконання карається штрафом (санкція). Аналогічні ситуації ККУ фіксує в Ст.183 ("Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти"), Ст.1832 ("Невиконання вироку суду про позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю") тощо. Діалектико-логічна взаємоперетворюваність елементів норми в правовому процесі має глибокі онтологічні засади. Як уже зазначалося, на суттєвому рівні структурі норми відповідає зв'язок «причина - дія - наслідок». Але водночас очевидно, що в процесі розвитку те, що було наслідком, стає причиною подальших змін, дія може стати причиною інших дій, і сам наслідок може поставати у формі певної дії. Темпоральний аспект суперечливих бутгевих процесів так само, вказує на функціональну взаємонасиченість їх складових. Якщо в структурі норми права гіпотезі відповідає минуле, диспозиції -теперішнє, санкції - майбутнє, то так само очевидним є те, що в процесі функціонування права санкція тільки для нас є майбутнім, дюійншош уповноваженого суб'єкта права вона стає теперішнім способом «діяльності по застосуванню права. Кожна мить теперішнього викликана минулим і зумовлена* майбутнім, тобто в ній певною мірою присутні моменти минулого і майбутнього. Так само кожний елемент норми права певною мірою «насичений» акциден-тальними моментами, властивостями інших її елементів. У диспозиції в неявній формі завжди «присутня» санкція, інакше, як зауважує Ю.В.Кудрявцев, "диспозиція, взята сама собою, є висловленням, яке не має сенсу".1 Гіпотеза також безглузда, якщо не передбачає диспозицію. Саме диспозиція перетворює безлику масу розмаїття фактів у визначені юридичні факти, осмислені обставини й умови дії. Взаємонасиченість властивостями і характеристиками всіх структурних елементів норми права, їх відносна тотожність і відмінність зумовлюють можливість їх взаємного переходу одне в одного і забезпечують динаміку правового процесу. Інша справа, що в такому разі значно ускладнюються пізнавальні операції, з ними пов'язані, але це є тільки зайвим свідченням того, що без певної гносеологічної інтенсивності право не може існувати. 1 Кудрявцев Ю.В. Нормы права как социальная информация. - С. 56.
1 Засновником діалектичної логіки права, як відомо, є Гегель, який вперше свідомо застосував її закони і методи до аналізу права як логічної системи, що розвивається Див.: Нерсе-сяіщВ.С. Философия права Гегеля. -М.: Юрист, 1998. -С. 51-52. НеновскиН. Право и ценности. - М.: Прогресе, 1987. - С 50. ГЛАВА И Юридична коифліктологія: діалектичні константи права Право - це завжди боротьба за право (Р.Ієринг),' отже, вона неминуче передбачає конфлікт, спір про право. Різновиди юридичної діяльності саме і будуються на обліку, розв'язанні та запобіганні різного роду соціальних конфліктів. Однак не кожен соціальний конфлікт підпадає під категорію юридичного конфлікту. Ті з них, які характеризуються особливою гостротою і не можуть бути розв'язані інакше, як із застосуванням положень законодавства та механізму судової системи, набувають форми власне юридичного конфлікту. Отже, юридичний: конфлікт є породженням і особливою формою соціального конфлікту; у них є багата спільного, але вони мають і свою специфіку. Тому дослідження природи конфліктів, що охоплюються юридичною практикою, важливе для розкриття як особливостей структури і сутності соціального конфлікту загалом, так і специфіки власне юридичного конфлікту, зокрема.2 Є багато параметрів, за якими визначається спільність природи соціального та юридичного конфліктів. Один із них, досить оригінальний, виділив Й.Гейзінга.3 В основу порівняння він поклав ігровий принцип. Різноманітні форми культури, такі, наприклад, як мистецтво, релігія* філософія, політика будуються і розвиваються в історії за структурою ігрової діяльності, пов'язаною з низкою вимог. Ці вимоги передбачають обов'язкове їх дотримання, інакше гра як основа розвитку феномену культури не відбудеться, і сам цей соціальний феномен поступово випаде зі складу культури загалом. Ігровий принцип обов'язково передбачає змагальність, обмеженість простору та часу, чітко визначені правила тощо. Культура завдяки дотриманню цих правил у різноманітних соціальних формах дає відносно цивілізований вихід одвічному прагненню людини виділитися, здобути владу,4 задовольнити почуття переваги і т. ін. Право як елемент культури такою ж мірою будується за ігровим принципом, як і її інші форми. Воно передбачає змагальність 1 ИерингР. Борьба за право. -2-е изд. -СПб., 1904. -С. 5. 2 Дмитриев А., Кудрявцев В., Кудрявцев С. Введение в общую теорию конфликтов. - 3 Хейзинга И. Homo Ludens. - М.: Прогресс-Академия, 1992. - Гл-IV "Игра и правосу 4 Исаев И.А. Платон: игровые элементы властвования // Государство и право. - М., 1993. обвинувальної та захисної сторін, судовий розгляд завжди відбувається у чітко визначених місці й часі, у відповідності з суворо обумовленою процедурою, має своїх переможців і переможених, засуджених і виправданих. У ході розвитку права його ігрові форми постійно еволюціонували від примітивних до більш цивілізованих. У. 1571 р. відбувся останній "trial by battle" ("суд засобом бійки") при розв'язанні цивільного спору у Cort of Common Pleas (суді при-сяжних), коли на відведеному у Вестмінстері на Tothill fields май-дандоторани у публічній бійці з'ясовували, хто правий. Подібні процеси прямо нагадували спортивні змагання.1 З розвитком правовідносин у суспільстві поглиблюється і специфіка характеру та шляхів розв'язання власне юридичного конфлікту. Так, уже при порівнянні права з іншими формами культури за ігровим принципом можна виділити специфічні гносеологічні тенденції розвитку правосуддя у плані розв'язання юридичних конфліктів. Тут спостерігається явне намагання мінімізувати невизначеність у ситуаціях, що розглядаються, з метою прийняття завжди однозначних, стандартних та вичерпних рішень. Для цього розробляється доволі складна й розгалужена система законодавства, що ставить своїм завданням охопити усі найбільш важливі форми гіо-ведінки і процесуальні ситуації з тим, щоб прийняття рішень мало чисто логічний^ автоматичний характер і виключало, зводило нанівець ігрові аспекти судового процесу. На цій головній настанові базувалася школа юридичного позитивізму, яка набула поширення наприкінці XIX ст. і відводила судді роль логіка, який за першою фігурою категоричного силогізму під більший- засновок, що констатує статтю закону, підводив конкретний випадок, який посідав місце меншого засновку, і в такий спосіб автоматично виносив вирок, який і був висновком у даному силогізмі.2 Хоч юридичний позитивізм як визначальна форма праворозуміння зійшов з історичної сцени, однак основні його принципи і настанови повністю залишаються чинними у більшості сучасних правових систем світу, і намагання мінімізувати варіабельність при розв'язанні юридичних конфліктів так само залишається одним із принципів розвитку правових систем, Та мусимо, однак, визнати, що повністю виключити змагань^ ний, ігровий, тобто вірогіднісний момент у розв'язанні юридичних 1 Seipp DJ. The reception of canon law and civil law in the common law courts before 1600 // Oxford j. of legal studies. - Oxford, 1993. - Vol. 13, N 3. - P. 388-420; дав. також: Holdsworth. The History of English Law. - 1910; Pocock J.G.A. The ancient constitution and the feudal law: A study of Engl. hist, thought in the seventeenth century. A Reiss. with a retrospect. - Cambridge etc.: Cambridge uniy. press, 1987.
|