Види операційної системи

Найбільш поширеними видами операційних систем є наступні:

1. Проста детермінована закрита система в рамках проектного або дрібносерійного виробництва, прикладом якої є предметно-замкнутий ділянку, що випускає один або трохи видів продукції на невеликій кількості обладнання за наявності значних запасів сировини.

2. Складна детермінована безперервна закрита система, прикладом якої є робота роботизованого цеху (лінії, ділянки).

3. Складна імовірнісна відкрита система дрібносерійного чи масового виробництва, прикладами якої є більшість підприємств, що займаються випуском продукції в ринкових умовах.

4. Дуже складна імовірнісна відкрита система масового виробництва, прикладами якої є найбільш великі підприємства, що мають значну кількість постачальників і посередників.

1.5 Взаемозв’язок з іншими функціями організації

Між операційною функцією і рядом інших функцій організації існують дуже важливі і складні робочі відносини. Для оптимізації діяльності організації необхідно забезпечити ефективне управління цими відносинами.

Операції залежать від інженерної функції, яка забезпечує проектування нових видів продукції, виробничих потужностей і процесів. Інженерна функція повинна одержувати від виробництва відповідну інформацію щодо проблем, пов'язаних з конструкцією виробів, і про можливості удосконалення системи.

Маркетинг повинен забезпечити надійний прогноз попиту і реальні замовлення клієнтів на виходи операційної системи. Крім того, ця ж функція повинна інформувати виробництво про будь претензії споживачів за якістю або термінів поставки продукції. З іншого боку, маркетинг залежить від виробництва в частині інформації про наявність продукції і можливості своєчасного її виготовлення для задоволення попиту споживачів.

У сфері капіталів, необхідних для розширення потужностей і підтримки поточної роботи, операційна функція залежить від фінансової функції. Для того щоб надати капітали в потрібний час і в потрібних обсягах, фінансовій службі потрібно одержати від операційних підрозділів інформацію про плани виробництва та розвитку. Їй також потрібні докладні поточні дані, щоб оплатити працю працівників, заплатити постачальникам, виставити рахунки споживачам, вести облік готівки матеріально -технічних запасів і фінансову звітність.

Функція трудових ресурсів несе відповідальність за вербування, відбір, а іноді і навчання кадрів для роботи в операційній системі. Операційні підрозділи, в свою чергу, повинні завчасно інформувати кадрову службу про потребу в робочій силі з вказівкою як кількості, так і кваліфікації.

Такі залежності між операціями (зокрема, виробництвом) та іншими функціями організації, природно, можуть вести до виникнення конфліктів. Служба маркетингу, наприклад, може скаржитися на те, що виробництво недостатньо гнучко реагує на неординарні запити клієнтури. Виробничники ж можуть звинувачувати службу маркетингу в тому, що остання обіцяє клієнтам все, що тільки їм заманеться, без будь-якої перевірки можливостей виробництва. Виробництво, наприклад, вимагає фонди для придбання нового обладнання, а фінансова служба вважає, що капітали потрібно накопичити самим за рахунок зниження обсягу матеріально -технічних запасів.

Основними причинами конфліктів між групами є спільне користування ресурсами, взаємозв'язок завдань, відмінності цілей і сприйняття цінностей, несумісність характерів, погана комунікабельність. Всі ці фактори потенційно можуть бути причиною конфлікту між виробничою та іншими функціями організації. Для досягнення успіху в роботі необхідно, щоб керуючий виробництвом умів віртуозно вирішувати проблеми при врегулюванні конфліктів.

1.6 Ієрархія операційної системи

Окремі складові системи (її підсистеми), такі як виробнича дільниця, цех, самі виступають як системи. Вони, у свою чергу, можуть складатися із дрібніших підсистем (бригада, ланка, робоче місце). Отже, підсистема - це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, які реалізують певну групу функцій системи. Належність підсистеми до того чи іншого рівня системи зумовлює наявна сукупність визначених властивостей. Вони визначають рівень (ступінь) ієрархії окремих підсистем як складових компонентів тієї чи іншої системи,що зображено на рис.1.8. Всі ступені ієрархії можуть поділятися на підсистеми функціонального характеру і як кібернетичні системи мають об'єкт і суб'єкт управління.

Для системи характерна не тільки наявність зв'язків між її складовими (певна організованість системи), а й нерозривна єдність із зовнішнім середовищем, у взаємодії з яким система виявляє свою цілісність.

Кожну систему певного рівня ієрархії можна розглядати як підсистему системи вищого рівня та одночасно як систему, в яку входять елементи підсистеми нижчого рівня. При цьому кожен вищерозташований ступінь ієрархії є компонентом зовнішнього середовища для нижчого, а нижчерозташований є компонентом внутрішнього середовища для вищого. Багаторівневість (ієрархічність) є характерною рисою складних систем. Окремі рівні системи реалізують певні функції,що зображені на рис.1.8, а цілісне функціонування системи є результатом взаємодії її елементів усіх ієрархічних рівнів.

Складність функціонування й розвитку системного об'єкта проявляється не лише в тому, що він складається з великої кількості елементів (багатьох підсистем), а й у тому, що в процесі формування структури складної системи необхідно усувати деякі суперечності на окремих етапах створення та розвитку системи, а також на різних рівнях її функціонально-структурної організації.

В основу виробничої системи покладено два поняття: виріб і виробництво. Вони займають різне місце в системі: одне є результатом у вигляді продукту (товар, послуга), друге - діяльністю, спрямованою на його створення (процес).

Рис. 1.8- Ієрархія виробничої системи підприємства

Розглядаючи виробничі системи, необхідно пам'ятати про ще одну складову, яка значною мірою впливає на побудову та функціонування системи, - це зовнішнє середовище, в якому споживається продукт.

Отже, на першому місці перебуває сам виріб, потім процес його створення і практичне використання результату споживачем. Обґрунтовуючи з погляду системного і ситуаційного підходів уявлення про виробництво як складну динамічну відкриту систему, необхідно передусім чітко визначити об'єкт підприємницької діяльності - його межі, сутність, специфіку, побудову, функції. Визначення об'єкта дає змогу окреслити контур (межі) системи, структура якої характеризує її "анатомію", органи виконання дії, функція - саму дію. Унаслідок взаємодії органів створюється цілісний організм, взаємодія якого з іншими системами визначає функціонування системи в конкретних ситуаціях, а виконувана системою корисна праця - ефект результативності її функціонування. У всіх цих рисах виражена сутність виробничої системи, складові частини, її діяльність, реальне існування і зміст цього існування.