Принципи та межі кредиту

Основними принципами (підставами, якими суб’єкти господарю­вання керуються в процесі діяльності) кредитування, є:

– зворотність, що виражає двосторонній процес та є однаково важливою як для кредитора, так і для позичальника, оскільки кредит­ні відносини не змінюють власника цінностей, із приводу яких вони виникають. При наданні кредиту грошова пропозиція збільшується, при поверненні – зменшується. Якщо гроші не повертатимуться, то канали грошового обігу переповняться грошима, порушиться елас­тичність кредитних грошей; строковість, тобто часова визначеність кредитних відносин. Термін кредитування є граничним часом знаходження позичених коштів у господарстві позичальника і є тією мірою, за межами якої кількісні зміни в часі переходять у якісні. Якщо порушується термін користування позикою, то спотворюється сутність кредиту. платність у системі кредитних відносин реалізується через механізм позичкового процента, що є свого роду “ціною” кредиту. Економічна сутність плати за кредит проявляється у фактичному розподілі прибутку, отриманого за рахунок позичених коштів, між позичальником і кредитором; рівновага між ресурсами, що вивільняються та перерозподі­ляються, – означає, що кошти, надані в кредит, повинні бути меншими або рівними коштам, акумульованим у кредитора; теж саме стосується терміну кредитування; збереження позиченої вартості – кредит надається з ураху­ванням інфляції, в іншому випадку активи знеціняться; інші принципи: цільове призначення, забезпеченість тощо.

Велике значення для окремих учасників кредитних відносин і для економіки в цілому мають визначення обґрунтованих меж викорис­тання кредиту та їх дотримання. Лише при оптимальному рівні кредитних вкладень вплив кредиту на економіку може бути позитив­ним. Надмірне надання кредиту негативно впливає на процеси розвитку економіки, ослабляє зацікавленість господарюючих суб’єк­тів в економному використанні ресурсів, у прискоренні процесів виробництва та реалізації продукції. Якщо ж потреби економіки в коштах задовольняються за рахунок кредиту не повністю, виникають труднощі в діяльності господарюючих суб’єктів, наприклад, брак коштів для придбання необхідних матеріалів, що спричиняє уповіль­нення відтворювальних процесів.

Межі кредиту визначають рамки, в яких реалізується сутність категорії кредиту. Порушення меж кредиту призводить до його переродження, трансформації в іншу категорію та спотворення сут­ності (наприклад, якщо грошові кошти не повернути, відбудеться трансформація кредиту в категорію фінанси).

На розвиток кредитних відносин у тій або іншій країні великий вплив здійснює цілий комплекс умов і чинників. До основних із них можна віднести: політичні, правові, економічні, а також історичні умови й чинники.

Економічними межами кредитних відносин є:

1. зовнішні (сутнісні) межі кредиту – якісне відособлення в часі та просторі кредитних відносин від усіх інших; при цьому можна виокремити:

часові межі кредиту, які означають, що в процесі розвитку кредитні відносини за певних умов припинять своє існування в часі, після чого виникнуть нові відносини; якісні межі кредиту – визначеність кредитних відносин властивими тільки їм ознаками;

2. кількісні (внутрішні) межі кредиту, що залежать як від наяв­них ресурсів, так і від потреб економічних суб’єктів.

Теорії кредиту

Провідними теоріями кредиту є натуралістична та капітало­творча.

Основніположення натуралістичної теорії кредиту такі:

– об’єктом кредиту є капітал у натурально-речовій формі; кредит – це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві; рух позичкового капіталу збігається з рухом виробничого капі­талу; банки є лише посередниками в кредиті; пасивні операції банків є первинними порівняно з активними.

Послідовниками цієї теорії були А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Міль.

Основніположення капіталотворчої теорії кредиту:

– кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу; банки – не посередники в кредиті, а “фабрики кредиту”, творці капіталу; активні операції банків є первинними щодо пасивних.

Засновником цієї теорії був Дж. Ло, послідовниками – Г. Макле­од, А. Ган, Й. Шумпетер.

Функції кредиту

Функція кредиту – це та “робота”, яку він виконує для еко­номіки і яка формує його як цілісне економічне явище.

Кредит виконує наступні основні функції.

1. Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були розподілені й передані у власність економічним суб’єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб’єктам, не змінюючи їх первинного права власності. При цьому розподіл відбувається не лише між окремими економічними суб’єктами, але й між галузями економіки, регіонами та в глобальному масштабі. Ця функція кредиту сприяє прискоренню концентрації капіталів, підвищенню ефективності макроекономічного регулювання. Однак можливий також негативний вплив. Наприклад, за умов інфляції нові платіжні засоби, що потрапляють в оборот за допомогою кредиту, збільшують і без того надлишкову масу грошей, необхідних для обігу. З виникненням банків процеси перерозподілу грошей отримують найбільш адекватний механізм, а функції кредиту – закінчений прояв.

2. Функція кредиту, що реалізується в грошовій сфері – це забезпечення найкращих передумов для ефективного регулювання обороту грошей в інтересах повного задоволення потреб економіки в платіжних засобах і підтримання достатньої для економічного роз­витку стабільності грошей. Кредитний механізм дає можливість гнучко змінювати масу платіжних засобів в обороті через зміну маси комерційних векселів та маси банківських депозитів. Але забезпечує це не кредит, а державні органи монетарного управління, рішення яких залежать від цілей монетарної політики.

3. Контрольно-стимулююча функція кредиту полягає в контро­лі за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди, а також в економічному аналізі та оцінці стану контрагентів, прогнозуванні можливого ризику напередодні укладан­ня угоди.

Контрольно-стимулюючий вплив кредиту відчуває на собі як позичаль­ник, але і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти й укласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання, підвищення власної кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо.

Стимулююча складова цієї функції переважає над контрольною через обмеженість адміністративно-вольового впливу на контрагента.

4. Функція капіталізації вільних грошових доходів полягає в трансфор­мації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощад­жень економічних суб’єктів у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворот­ний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу.

Тема 11. Форми, види і роль кредиту

Форми кредиту

Види кредиту